= 5 =

відповіді на ключові питання теми.

Грунтовним і придатним для осмислення теми може бути видання (на правах рукопису) Бориса Вітошинського "Міжнародне публічне право"(Мюнхен, 1983.-195 с.), підручники" Конституционное ( государственное ) право зарубежных стран", т.1-2 (Москва, 1996. - 758 с.); "Сравнительное конституционное право" (Москва,1996.-729 с); А.А. Мишин. Конституционное (государственное) право зарубежных стран.-Москва; 1998.- 447 с.; Ю.Тихомиров. Публичное право.- М.: Изд-во БЕК, 1995.-485 с; Г.Геллинекъ. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современномъ праве.-С.-Петербург;1907.-307с.; а також журнал "Право України".

Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена також і тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.

Об'єктом нашого аналізу є насамперед конституції демократичних розвинутих держав, Конституція України та публічне право як наука, в основу якої покладено законодавство, яке в собі уособлює конституція. Проте ми не можемо обійти увагою ще й міжнародне публічне право як галузь публічного права, не можемо не згадати про його джерела і кодифікацію, оскільки тісний зв'язок міжнародного публічного права з вищеназваними об'єктами вивчення незаперечний.

Основними методами роботи є порівняння конституцій різних країн та їхньої ролі як джерел публічного права,також аналіз Конституції України та її

ролі в публічному праві;аналіз літератури вітчизняних та зарубіжних авторів на обрану тему.

Метою курсової роботи є аналіз конституції як основи законодавства в цілому та Конституції України зокрема як джерела публічного права, визначення ролі Основного Закону та юриспруденції у творенні публічного права та зіставлення їх з міжнародним правом.

Розділ І. Конституції в системі права : теорія і практика

Як вважає професор Геллінек, кожен постійний суспільний союз має потребу в утворенні, згідно з яким виражалась би його воля, обмежувалася область його діяльності, визначався статус членів союзу та їх взаємні стосунки. Таке утворення носить назву конституція.

Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією. Конституція притаманна навіть тиранії, державі, заснованій на узурпації, в так званих деспотіях вона так само необхідна, як і при правлінні якого-небудь демократичного комітету суспільного порятунку, типу французького комітету 1793 року.

Достатньо фактичного існування влади, яка підтримує єдність держави, що ми мали перед собою мінімум конституції, необхідний для визнання держави існуючою. Але як правило культурні народи мають у своєму розпорядженні юридично закріплену конституцію, що складається з ряду правоположень11 Див.: Проф. Геллинекъ. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современномъ праве. - С.-Петербург.-1907. - С.3-4..

У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад"22 Burdeau G. Droit constitutionnel et institutions politiques. P.,1957. P. 47. Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян"33 Beard C. American Government and Politics. N.Y., 1949. P. 5.

В цілому можна стверджувати, що переважаючими є визначення консти

= 7 =

туції по її змісту, тобто по предмету суспільних відносин, що нею регулюються. Виходячи з цього, конституцію можна коротко визначити як основний закон держави, який закріплює організацію державної влади та регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивідів.

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.

Термін “конституція”походить від латинськогo слова ”, що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна “конституція”в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимага-

ли скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найваж- ливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих про-

блем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.

При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичною

= 8 =

важливістю та фундаментальністю, оскільки вони торкаються основних умов політичного існування усього суспільства. Саме цим перш за все пояснюється відносна стабільність конституцій, які не є продуктом повсякденної нормовстановлюючої діяльності. Дата прийняття конституції в історії будь-якої держави представляє собою найважливішу віху, що відмічає переломний момент його розвитку. Конституція в принципі не може бути актом законодавчої сваволі, її прийняття, як правило, є історично обумовленим.

В науці права поняття