= 26 =

Основний Закон, може зробити певні висновки щодо змістовного наповнення згаданої інституціалізації та її перспек-тиви.

Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотворчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм. Ця правотворчість, як зазначалось, має водночас характер застосування норм Конституції України. При цьому слід зважити на те, що чи не найважливішою стадією застосування конституційних норм є їх тлумачення відповідними органами державної влади.

Ще однією причиною виникнення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не парадоксально) нормативні власти-вості самого Основного Закону. Зокрема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийнятих після другої світової війни) конституцій, характеризується усіма типовими властивостями цих конституцій. Най-більш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як “розширення конституцій”11 Георг Геллинекъ. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современномъ праве. - С.-Петербург; 1907.-С. 26. . Іншими словами, порівняно з попередніми етапами розвитку конституціоналізму спостерігає-ться розширення обсягу конституційного регулювання суспільних відносин, хоча пре-дмет цього регулювання в цілому залишається незмінним.

Проте конституційне регулювання суспільних відносин завжди позначалося пев-них рівнем загальності. Така загальність не тільки звичайно вимагала додаткового і деталізуючого законодавчого регулювання відповідних відносин, а й створювала об'є-ктивні труднощі при реалізації конституційних норм. Особливо це стосується так званих норм-принципів, наявних у кожній новітній

= 27 =

конституції.

О. Мороз --зазначив у своєму виступі після прийняття Конституції України: "Я знаю, що нам доведеться ще багато працювати над вдосконаленням статей. І, можливо, це не просто буде робити, бо ми заклали дуже складні застереження проти змін до Конституції. Але, напевне, нам доведеться і законами дещо поправляти, і законодавство змінювати. А потрібно прийняти їх майже 50, причому терміново, не пізніш як за два роки. Все це — колосальна робота. Ми зможемо її виконати, бо ми —професіонали. Про це сьогодні можна сказати щиро, не боячись, що це буде перебільшенням".

Будемо сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі, пов'язані із реалізацією конституційних норм Україна все ж, за підтримки молодих спеціалістів у галузі права, вийде із кризи та твердо стане на правовий шлях розвитку.

ВИСНОВКИ

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. та її зміст остаточно зняли всі сумніви щодо можливостей України мати свою власну демократичну систему. Саме актом прийняття Основного Закону України було здійснено конституційне закріплення незворотності переходу України до демократії на засадах багатьох елементів європей-ської конституційної спадщини. Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 року в ділянці європейського конституційного права.

Важливість прийняття Основного Закону України для розвитку публічного права як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Одним з найголовніших результатів прийняття Конституції незалежної України було конституювання механізму здійснення державної (публічної) влади, насампе-ред, на рівні його вищих щаблів, яким підведено певний підсумок теоретичним дис-кусіям і практичним державотворчим пошукам обрання форми державного правління, визначення статусу вищих органів держави, в першу чергу парламенту, глави держави та уряду, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Проведений нами аналіз теоретичного підгрунтя конституційних процесів дає змогу зробити висновки про різноманітність історичного розвитку конституцій у різних країнах та про притаманність конституції кожної країни своїх унікальних рис, особливостей, що відображають менталітет, обставини істо

= 29 =

ричного розвитку того чи іншого народу.

Слід зазначити, що із прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону.

Далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся-тиліття, ідеалом, який треба втілити ужиття. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізоване, але далеко ще не реалізована, її реалізація —одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом