Новим Основним Законом, зокрема, передбачені такі соціальні права, як право на працю ( ст. 43). З огляду на важливість цього права і передбачається ряд гарантій його здійснення. Зокрема, в Конституції зазначається, що кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається в Основному Законі, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право на працю за відповідною статтею Конституції (ст. 43) включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується також, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Для того, щоб з’ясувати риси сучасної державної служби необхідно, перш за все, розглянути види суспільно-корисної праці людей. Серед основних видів суспільно-корисної праці Д.Н. Бахрах виділяє:

Виробництво матеріальних цінностей, надання господарських послуг на відшкодувальних засадах;

Духовне виробництво;

Служба в державних, суспільних, релігійних, міжнародних організаціях;

Навчання, тобто засвоєння соціальної програми;

Домашнє господарювання;

Підприємництво та ін. Бахрах Д.Н. Советская служба: понятие, виды, принципы. – С. 42-43.

Таким чином, один із найсуттєвіших видів цілеспрямованої діяльності людей, а також суспільства, є служба. Служба полягає в управлінні, здійсненні державної діяльності, забезпеченні самого управління, соціально-культурному обслуговуванні людей.

Особливим видом служби є державна служба.

Вперше поняття “державна служба” було нормативно визначено і закріплено в Законі України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 52. - С.490.

Відповідно до ст. 1 цього Закону, державна служба – це особливий вид професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, відносно практичного виконання задач та функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

До прийняття відповідного Закону в спеціальній літературі державна служба розглядалась як:

різновид праці працівників державних органів, які є державними службовцями;

невід’ємний елемент організацій держави.

Крім того, термін “державна служба” застосовується в широкому і вузькому розумінні.

Державна служба в широкому розумінні зводиться до виконання службовцями своїх обов’язків в усіх державних організаціях, в органах державної влади, на підприємствах, в установах, в інших організаціях, у вузькому розумінні – це виконання службовцями своїх обов’язків власне в державних органах. Як бачимо, при підготовці Закону України “Про державну службу”, в основу було покладено вузьке розуміння поняття державної служби. Таке визначення поняття передбачало вияв головних структурних елементів, які складають це поняття, а також розкриття таких категорій, як “посада”, “державний орган”, “посадова особа”, “організація”, “орган”, “установа”. Саме тим фактом, що державна служба в Законі Україні “Про державну службу” розглядалась лише як служба в державних органах та їх апараті пояснюється відсутність нормативного закріплення всіх видів державної служби. Поділ державної служби на види обумовлюється принципом поділу влади і особливостями сфер державної діяльності. Зважаючи на відсутність законодавчого регулювання поділу державної служби на види, можна запропонувати таку класифікацію видів державної служби.

Передусім, у відповідності з конституційним принципом поділу влади, державну службу можна поділити на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади. Але такий поділ не охоплює всієї багатоманітності видів державної служби.

У спеціалізований літературі є розподіл державної служби на два види: цивільну (служба в державних органах, в адміністрації області), і мілітаризовану (військова служба, служба в органах внутрішніх справ)

Отже, виконання завдань і функцій держави через професійну діяльність осіб, уповноважених в силу їх посади в певній державній структурі на реалізацію її компетентності, і буде охоплювати поняття державної служби, а зазначені особи – незалежно від визначення у нормативному порядку – по суті, уособлювати державних службовців. Але це у вузькому розумінні, а в широкому – державний службовець – це фізична особа, громадянин України, яка має відповідну освіту і професійну підготовку та пройшла у встановленому порядку конкурсний відбір або іншу процедуру, передбачену Кабінетом Міністрів України.

Державний службовець є представником держави. Всі дії державного службовця здійснюються від імені держави і за її дорученням. Держава ж, у свою чергу, веде контроль за діяльністю державного службовця і у відповідних випадках застосовує до нього засоби примусу. Державний службовець обіймає посаду лише в державному органі.

Державний службовець повинен відповідати вимогам законодавства України про державну службу.

Державний службовець обіймає оплачувану державну посаду державної служби в установленому порядку.

Державний службовець виконує державні функції повноваження державних органів, вирішує державні завдання в економічній, політичній сферах.

Державний службовець здійснює дії, які викликають певні юридичні наслідки.

Першими науковими роботами, де комплексно аналізувались багато чисельні питання державної служби, були монографії В.М.Манохіна “Радянська державна служба” та І.М.Пахомова “Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР”.

Із середини 80-х рр. все більше науковців і практиків почали приділяти увагу аналізу теоретичних проблем аналізу державної служби. Серед них необхідно назвати В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, Д.М.Бахраха, Ю.П.Битяка, В.О.Воробйова, Б.М.Лазарєва, Н.Р.Нижник, О.В.Петришина, Ю.О.Розенбаума, Ю.М.Старілова, В.В.Цвєткова.

Сьогодні дослідження з проблем державної служби виходять на новий рівень. Вони є предметом розгляду чисельних дослідників у галузі управління, права, економіки, політології, історії тощо.

При розгляданні державної служби необхідно звертатися і до правових джерел, зокрема є законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регламентують державно-правові відносини:

Конституція України;

Міжнародно-правові документи, які торкаються державної служби. Це, наприклад, такі нормативно-правові акти, як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від16