Керівники визначають мету роботи, планують діяльність підприємства, установи, організації, приймають рішення, відповідають за добір та розміщення кадрів, здійснюють контроль за ходом виробничого процесу.

Спеціалістами є службовці, які мають вищу або середню спеціальну освіту та виконують роботу, що потребує спеціальних знань і трудових навичок, але які не належать до категорії керівників. До категорій спеціалістів належать, наприклад, вчителі, юристи, технічні виконавці – це службовці, які займаються підготовкою та оформленням документів, господарським обслуговуванням, веденням діловодства. Вони створюють умови для нормального функціонування підприємства, установи, організації, де працюють.

Таку класифікацію службовців можна поширити і на службовців державного, і на службовців адміністративного апаратів будь-якого підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності.

Поділ службовців на керівників, спеціалістів і технічних виконавців зберіг своє значення і для державних службовців, зокрема при встановленні надбавок за вислугу років.

Відповідно до статті 1 Закону “Про державну службу” однією з ознак державної служби визначається “практичне виконання завдань і функцій держави”. Виникає запитання: невже, скажімо, функція охорони здоров’я, яка реалізується медичними працівниками, чи функція освіти, що втілюється педагогами, не є функціями держави? Навпаки, Конституція України визнає і охорону здоров’я, і освіту як завдання і головні напрями діяльності держави.

Іншою ознакою державної служби за ст. 1 Закону є одержання заробітної плати за рахунок державних коштів. Але ж і педагоги, і лікарі утримуються за кошти держбюджету.

На мій погляд, доцільніше було б визнавати державними службовцями усіх працівників розумової діяльності, які наймаються державою, отримують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів. Кожна із сфер державної діяльності має свої особливості і потребує спеціального правового регулювання. Регулювання ж питань проходження державної служби в органах виконавчої влади держави Законом України “Про державну службу” не включає поширення її поняття на службу в інших органах державної влади, а також державних установах та організаціях.

Усунення ж суперечностей у сфері функціонування державної служби та однакове розуміння її поняття, а через це – належне забезпечення правового становища зайнятих на ній працівників, можливе через розроблення та прийняття єдиного нормативного акту з переліком посад державних службовців. Таким нормативним актом повинен стати Державний реєстр посад державних службовців. Необхідно зазначити, що особа реально набуває правового статусу державного службовця на підставі такого юридичного факту, як вступ у правовий зв’язок з державною структурою – через зайняття посади нормативно віднесеної до категорії посад державних службовців.

Загальні права , обов’язки та обмеження для державних службовців закріплені в законі “Про державну службу”, котрі вони незалежно від відомчої належності, займаної посади, повинні виконувати.

Обов’язки державного службовця найбільш яскраво характеризують сутність його службової діяльності, адже держава приймає на роботу службовця саме з метою накладання на нього службових обов’язків.

До загальних обов’язків державних службовців належать забезпечення підтримки конституційного ладу, дотримання Конституції України і реалізація законів України.

При більш детальній характеристиці необхідно зазначити наступні обов’язки державних службовців:

складання службової присяги;

сумлінне і творче виконання службових обов’язків;

захист інтересів суспільства і держави;

повага до особистостей і гідності громадян, охорона їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Службові права державних службовців можуть бути поділені за різними критеріями, відповідно це будуть: загалі права, політичні і соціально-майнові права, немайнові права.

На наш погляд, більш вдалою є групування прав державних службовців, запропоноване Ю.М. Стріловим. Він виділяє три групи:

Права, які забезпечують усвідомлення службовцем свого правового статусу та його правовий захист;

Права, які сприяють безпосередньому виконанню службовцем своїх обов’язків;

Права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод.

До першої групи належать наступні права державних службовців:

ознайомлення з документами, стосуються посади державного службовця; умови просування по службі; критерії оцінки якості роботи і т. ін.;

ознайомлення з усіма матеріалами своєї особистої справи;

проведення за вимогою службовця службового розслідування;

право на звернення державного службовця в суд, або інший державний орган для вирішення суперечностей, що виникли відносно проведення кваліфікаційних іспитів, результатів атестації, проведення службового розслідування, проходження державної служби, звільнення та інших питань.

До другої групи прав державних службовців належать:

отримання в установленому порядку інформації і матеріалів, необхідних до виконання посадових обов’язків;

відповідання в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ і організацій незалежно від прав власності;

прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків;

перепідготовка (перекваліфікація) і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідно бюджету;

внесення пропозицій по вдосконаленню державної служби в будь-які інстанції.

Третю групу прав державного службовця складають:

участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;

просування по службі, збільшення грошового утримання з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації;

пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

об’єднання в професійні союзи для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів;

право на грошове утримання, яке складається з посадового окладу, надбавок до нього, за ранг, особливі умови державної служби, вислугу років, а також премії за результатами роботи;

право на щорічну оплачувану відпустку терміном не менше 30 календарних днів, додаткову відпустку при наявності відповідного стажу державної служби;

медичне обслуговування державного службовця і членів його родини в державних медичних закладах;

обов’язкове медичне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.

Зі сказаного можна зробити висновки, що предметом теми є державна служба та державні службовці, її теоретико-прикладні засади, практика функціонування і проблеми, які виникають на цьому шляху.

Ставлячи питання про мету та функції державної служби, слід виходити з того, що в Україні формується єдина за своїми організаційними, нормативно-правовими, кадровими та інформаційними засадами державна служба. Інакше кажучи,