Безпосередньо Верховною владою заміщалися посади перших трьох класів. Посади четвертого та деяких п’ятого класу — нею ж за поданням міністрів. Визначення чинників на посади п’ятого та шостого класів давалося міністрам та головнокеруючим. Інші посади заміщалися директорами департаментів (в центральних установах) та губернськими владами (в губернських встановленнях). При первісному визначенні на службу службовці повинні були приносити присягу вірнопідданих. Призначення на відому посаду обумовлювалось відповідністю посади та чину, хоч суворий збіг чинів та посад, встановлений табелем про ранги 1722 року, на кінці ХІХ століття вже не існувало.

Хоч військова та цивільна служба в Росії були поділені, але у виді винятку, військові чини допускалися до заняття цивільних посад. Ніхто не міг займати посаду одночасно у різних відомствах або займати дві або більше посад в одному та тому ж відомстві. Але ці правила дотримувалися лише у судовому відомстві та у відношенні деяких посад інших відомств, взагалі сполучення двох та більше посад в одному та тому ж відомстві можна бути дозволено Величнішим наказом, а дозвіл служити у різних відомствах одночасно надавався за взаємною угодою відповідних начальств. Заборонялися визначати членами присутніх місць чиновників, які стоять у спорідненості або з’єднаних своячністю з головою або іншими членами тих місць. Заборонялося визначити до губернських чиновників для особистих доручень з родичів та однофамільців. Службовий повинен був мати місце проживання там, де він служив. Відлучки службовців були можливі тільки за дозволом начальства.

На службовці лежав обов’язок зберігати свято та незламно любу ввірену йому таємницю, яка дотикається служби та користі ЇЇ Імператорської Величності. Службовець повинен був подавати повагу до начальства та виконувати його законні накази. Він зобов’язаний був також у приватному побуті вести такий спосіб життя, який би не підривав гідності влади. Начальники зобов’язані були наглядати за поведінкою своїх підпорядкованих. Службовцям заборонялись деякі заняття, несумісними з державною службою.

Утримання службовців визначалось за чином, за посадою (згідно штатам), за Височайшим розглядом або за особливим розпорядженням начальства. Утримання перебувала з платні "їдальних та квартирних грошей". при збільшенні утримання, яке отримував службовець, вироблялись визначені відрахування. Службовець мав при призначенні на службу право на допомогу, а при виході у відставку — право на пенсію або одноразову допомогу.

Для надання суду посадових осіб за злочини посади було встановлене особливий порядок, та й саме надання суду залежало не від судових органів, а від начальства службовця.

Службовці цивільного відомства мали право носити встановлений формений одяг. Службові відносини припинялися за загальним правилом, звільнення зі служби, згідно прохання службовця. Прохання про звільнення могли подаватися у любий час (крім осіб, зобов’язаних строковою службою за стипендію, яку вони отримували в навчальному закладі). Прохання повинні були бути мотивовані, так як закон дозволяв просити про звільнення за сімейними ("домашніми") та іншими обставинами. Прохання подавалися у тому ж порядку, що й прохання про визначення на службу.

Звільнення від посади залежало від тієї ж влади, яка призначала на посаду. Але ніхто не міг бути звільненим до складання посади у встановленому порядку. Звільнення від посади (без прохання), зречення від неї та виключення зі служби є наслідком засудження за злочин посади. На підставі статті 838 пункту 3 Уставу про службу цивільну Росії, чиновник, за думкою начальства нездатний до виконання покладеної на нього посади або будь в чому неблагонадійний, або скоївший правопорушення, відоме начальству, але яке не могло бути доказано фактами, міг бути, за розсудом начальства, від якого залежало визначення на посаду, звільнений зі служби без прохання з його сторони й без роз’яснень причин (так зване звільнення за третім пунктом. Хоч начальствам ставилось в обов’язок вдаватися до подібного звільнення чиновників з достатньою оглядністю, але це була лише добра рада: по суті така влада ставила підпорядкованого у безумовну залежність від начальства. Це суперечило тому положенню російського законодавства, в силу якого підпорядкований виконував лише законні розпорядження начальства.

У Прусії та Баварії начальство могло , на свій розсуд, усунути чиновника від посади, яку він займає, але могло позбавити його присвоєних посаді коштів без вини, визнаної судовим або дисциплінарним порядком. Таким чином, повна матеріальна забезпеченість службовця з’єднувалася, у цих державах, з належною волею уряду у розпорядженні службовим персоналом. Про кожного служивого чиновника вівся послужний (формулярний) список.

Збір докладних відомостей про службу усіх чинів, що займали класні посади, складання загального розкладу класних посад в Імперії, складання списків чинів перших чотирьох класів (три рази на рік) та видання адреси-календаря або загального розпису службовців державі (на кожен рік) відносилося до обов’язків інспекторського відділу Її Імператорської Величності канцелярії. При звільненні у відставку чиновник отримував атестат.

Правами державної служби, хоч з деякими обмеженнями — наприклад без права на пенсію, — користувалися визначені посади за виборами дворянських, земських та міських установах, а також у деяких благодійних установах (Імператорському людинолюбному товаристві, установах Червоного Хреста та інші), керуючи приватними залізницями

2.2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ.

У процесі проходження служби в державних органах можна виділити низку загальних ключових моментів, які в сукупності відображають зміст процесу перебування на посаді.

Інститут проходження державної служби складається із орга-нізації підбору кадрів в управлінський апарат, здійснення пе-реміщень працівників по службі, встановлення і реалізації засобів звільнення з державної служби.

Кожний державний службовець проходить свій служ-бовий шлях. тобто має свою