Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

Під обставинами, що виключають злочинність діяння розуміють такі обставини, які виключають суспільну небезпечність і протиправ- ність діяння, яке за своїми зовнішніми ознаками схоже зі злочинним. Тобто в силу того, що відсутня суспільна небезпека діяння, воно не є злочином. Розкриваючи інші сторони діяння, ці обставини дають змогу отримати більш повне уявлення про скоєне та правильно оцінити його, а саме побачити правомірність діяння там, де по зовнішнім ознакам складу злочину воно виглядає як злочин. І кримінальний закон повинен до- повнювати обставини, що вказують на злочинність діяння.

В залежності від зв’язку з ознаками складу злочину обставини, що виключають злочинність діяння поділяють на дві групи: першу групу утворюють обставини, передбачені діючим КК: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, воєнна необхідність та інші. До другої групи належать обставини, передбачені іншим законодав –ством: закон України “Про службу безпеки України”, “Про міліцію” та інші. Такими обставинами можуть бути: виконання службового обов’яз- ку, застосування сили або зброї при його виконанні.

Всі ці обставини характеризуються за певними ознаками. Так перша з них полягає в тому, що всі вони є свідомими вчинками людини, виявленими у формі дії або бездіяльності. Але обов’язкова наявність підстав, які б обгрунтовували необхідність скоєння вчинків, пов’язаних із заподіянням шкоди.

Другою ознакою обставин, що виключають злочинність діяння є те, що вони носять незлочинний характер, заподіяння шкоди є правомір -ним. Ця правомірність пояснюється тим, що здійснені вчинки відпові -дають чинному КК, а саме статтям 15 та 16.

Третя ознака – це зовнішня схожість видимих ознак здійсненого вчинку та злочину, передбаченого особливою частиною КК. Так, у ст.16 КК вказано, що не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності

Четверертою ознакою є кримінально-правові наслідки даних обставин, які полягають в тому, що їх спричинення, якщо воно відпові-

3

дає приписам закону, виключає крімінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Необхідна оборона

Згідно із ст.15 КК України кожна особа має право на необхідну оборону, незалежно від можливості уникнення посягання або зверну- тися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Захист інтересів, які охороняються законом, може бути здійснено різними засобами і діями, в тому числі із застосуванням зброї у визначених законом випадках. За наслідки, які настали від дій в стані необхідної оборони, особа відповідальності не несе, оскільки її дії є суспільно корисними і правомірними.

Необхідна оборона – суб’єктивне право громадянина, який шляхом акту необхідної оборони може захищати владу, державну власність та

інші громадські інтереси від злочинних посягань. Громадянин має право вдатися до необхідної оборони в усіх випадках загрози інтересам, які охороняються законом, навіть тоді, коли ця загроза може бути усунена іншими особами.

Існують обставини, при яких необхідна оборона стає не правом, а обов’язком громадян. В першу чергу це стосується певної категорії осіб і полягає в обов’язку захищати інтереси інших осіб, суспільства і держави в силу посадового становища. До них відносяться, наприк- лад, працівники міліції, які зобов’язані активно протидіяти будь-яким злочинам. Такий обов’язок встановлений також для робітників окремих контролюючих служб, а саме таких, як митні органи, органи податкової поліції та інспекції та інші. Ухилення таких осіб від

протидії посяганням утворює порушення службових обов’язків у виді бездіяльності влади, яка може викликати кримінальну відповідальність.

Необхідна оборона здійснюється шляхом спричинення шкоди

тому, хто посягає. Як правило, засобом спричинення шкоди є вчинення дії, хоча можливий захист і шляхом бездіяльності.

Право на необхідну оборону можливе лише за наявності відпо- відної підстави, а саме – наявності суспільно небезпечного посягання і необхідності в його негайному відверненні чи припиненні.

Вчинення діяння, що не є суспільно небезпечним, не може

4

породжувати право на необхідну оборону. Так, громадянин не має права застосовувати необхідну оборону у разі застосування до нього правомірного насильства з боку працівника міліціїї, який виконує наказ або законно заарештовує.

Також підставу необхідної оборони характеризує наявність у того, хто обороняєтьбся, потреби в негайному відверненні чи припиненні суспільно небезпечного посягання. Ця вимога пояснюється тим, що не будь-яке посягання є підставою для заподіяння шкоди посягаючому. Так, необхідна оборона неможлива при вчиненні, наприклад, вимаганя хабара обмані покупців та інших злочинів. Тому право на необхідну оборону обмежується законом наявністю потреби в негайному відверненні чи припиненні суспільно небезпечного посягання. Така потреба означає, що прогаяння часу з боку того, хто захищається, загрожує негайною і непоправною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Заподіяння шкоди тому, хто посягає, за відсутності названих підстав або хоча б однієї з них свідчить про неправомірність заподіяної шкоди, тому що не мав місця стан необхідної оборони. Відповідаль -ність за заподіяння такої шкоди настає на загальних підставах.

Ознаки необхідної оборони характеризують:

Мета необхідної оборони проявляється у трьох видах: 1) найближ- ча – заподіяння шкоди тому, хто посягає; 2) проміжна – відвернення або

припинення посягання; 3) кінцева – захист інтересів, які охороняються

законом. Ці види мети пов’язані між собою таким чином, що досягнення попередньої є засобом досягнення наступної. Для визнання оборони правомірною досить, щоб той, хто обороняється переслідував ці дві мети, але зовсім необов’язково, щоб вони були фактично досягнуті

Шкода при необхідній обороні повинна бути завдана тому, хто