При хуліганстві грубе порушення громадською порядку повинно обов'язково супровод-жуватися проявом явної неповаги до суспільства. Ознака ж явної неповаги характеризує як об'єктивну сторону злочину (характер дії), так і суб'єктивну (бажання або свідоме допущення явного порушення прав та інтересів громадян, прийнятих звичаїв та норм моралі). Тому, якщо суб’єкт, об'єктивно порушуючи інтереси сторонніх громадян (наприклад, створюючи шум), не прагнув до цього або навіть не усвідомлював цього а діяв із суто особистих мотивів, в його поведінці відсутня ознака явної неповаги до суспільства.

Ототожнення хуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коти менш небезпечний злочин проти особи (на-приклад заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших — до пом'якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок). Як те, так й інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства.

Чітке розмежування хуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому застосуванню кримінальне правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів Игнатов А.Н. Проблемы наказания за тяжкие преступления против личности. – М., 1982. – С. 47..

Частина 1 ст. 296 КК визначає кримінально карне хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Однією з характерних рис хуліганства є його складна структура об’єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дні, які кримінальне законодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, громадського або індивідуального майна).

Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає в суттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому — знаходячись в стані сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому — бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями вони грубо порушують громадський порядок.

Явна неповага до суспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо.

У тому, що зазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься це одна причина можливості змішування їх складів.

При всій незрозумілості наведеного, слушно виникають запитання який зміст вкладається в поняття — явне, бо не явне порушення громадського порядку, які критерії необхідно використовувати при розмежуванні даних понять?

Відповідь можна дати лише після з’ясування ставлення винного до факту грубого порушення громадського порядку і явної неповаги до суспільства, тобто залежно від того, умисно бо необережно було порушено даний порядок.

Якщо винний при заподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював і бажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в таких випадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів і тому вчинене ним повинно кваліфікуватися лише за статтею про хуліганство.

Складніше, коли винний не бажав, але, проте, свідомо припускав порушення порядку. Труднощі при оцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двох мотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реального порушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише як хуліганство.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 296 КК такі діяння, коли при умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок але ставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формі необережності. Тут дії кваліфікуються за статтями КК як злочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може служити те, що хуліганство, передбачене ст. 296 КК, --умисний злочин Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. – 1999. - № 3. – С. 50..

Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.

У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші — головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину Проте і та й інша позиції, є не достатньо переконливими тому що вони не є визначальними.

Частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно Проте, це не обов'язкові ознаки даного злочину, тому що можливі випадки, коли вказані ознаки можуть бути відсутні, (хуліганські дзвінки по телефону незнайомим людям, які можуть полягати в різних погрозах та залякуванні, побиття без будь-якого приводу в безлюдному місці випадкового перехожого тощо).

Водночас вчинення привселюдно в громадському місці дій, що порушують порядок, але при відсутності ознаки явної неповаги до суспільства, ще не утворює складу хуліганства. Варто сказати, що хуліганство може бути скоєне на підставі різних мотивів (ревнощі помста, статева пристрасть тощо), але кваліфікуватися за ст. 296 КК. Дії, які основані на названих мотивах, будуть лише в тих випадках, коли вони одночасно супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку, цинізмом, і виявляли явну неповагу д суспільства, його інтересів, порядку і правил. При цьому може мати місце як реальна, так ідеальна сукупність злочинів.

Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини