При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додатково кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. – 1999. - № 3. – С. 52.. У п 14 постанови Пленуму ВС України, роз'яснюється, що нанесення образ, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) без обтяжуючих обставин слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною статті про хуліганство КК. Додаткова кваліфікація за статтями щодо злочинів проти особи не потрібна Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам. – К., 1993. – С. 54..

Слід зазначити, що хуліганство, пов'язане з приниженням честі й гідності громадян, порушенням їх тілесної недоторканності, вирізняється від певних злочинів проти особи (образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Підстави для такого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб'єктивної сторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах і цілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину.

Однакові, на перший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються.

Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов'язаний з бажанням або свідомим допу-щенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характе-ризують).

Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхове дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи і, навпаки. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо.

Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, а й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони не рідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого.

Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка викорис-таних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкод-ження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується вико-ристанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням Шепелява Н.В. до питання про відмежування хуліганства від злочинів проти особи // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. – К., 1993. – С. 35..

Нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні з хуліганських мотивів, кваліфікуються як хуліганство незалежно від того де вони вчинені, хто був потерпілим і як скоєні — привселюдно чи ні. Ті ж дії, вчинені через особисте ставлення в громадському місці і при сторонніх особах, хуліганством визнаватися не повинні, якщо, звичайно, вони не переростають у злочини проти громадського порядку (порушення відпочинку громадян у нічний час, продовження сварки, незважаючи на втручання сусідів, посягання на сторонніх осіб, які намагалися захистити потерпілого тощо).

Мотиви при хуліганстві — завжди хуліганські наміри з метою порушити громадський порядок і проявити явну неповагу до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий і спрямований на порушення громадського порядку. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об'єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які чиняться проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб'єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета — досягнення злочинного результату тобто заподіянім моральної шкоди фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров'я, честь та гідність громадянина.

Необхідно зупинитися на відмінностях кримінально-карного хуліганства від такого, що розглядається в адміністративному порядку (ст. 173 КпАП України) Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Ужгород, 2000.. У практичній робот органів внутрішніх справ, суду та прокуратури іноді важко відмежувати