Так, в абз 4 згаданої вище постанови Пленуму ВС України йдеться, що деякі суди кримінально-каране хуліганство розцінюють як дрібне і, навпаки, до адміністративної відповідальності притягують осіб, котрі вчинили дрібне хуліганство. Обидва види правопорушень є порушеннями громадського порядку, тому і характер дій винного іноді збігається. Це викликає необхідність наявності чітких критеріїв для правильного відмежування одного виду від іншого.

Головним критерієм відмежування дрібного хуліганства як адміністративного проступку від кримінально-карного, передбаченого ст. 296 КК України, є ступінь суспільної небезпечності скоєного діяння. Останній виявляється в їх характері. Слід погодитися з точкою зору на дане питання О. Шишова, який зазначав, що відмінність дрібного хуліганства від крпмінально-карного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства Шишов О. Неокоторые вопросы квалификации хулиганства по советскому законодательству // Сб.: Вопросы уголовного права. – М., 1966. – С. 248..

Дії адміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам які охороняються законом суттєвої шкоди, і не мають, таким чином значної суспільної небезпечності. Вони малозначимі і не містять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами, що передбачають адміністративну відповідальність Коваль Л.В. Дрібне хуліганство – різновид порушень громадського порядку // Вісник Київського університету. – К., 1988. – с. 58-62..

Чи був хуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним — це питання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.

Аналіз і узагальнення судової практики дозволяють виявити ті ознаки хуліганства й обставини його вчинення, що істотно впливають на ступінь суспільної небезпечності даного виду злочинів, і тому повинні враховуватися при кваліфікації діяння.

Хуліганські дії характеризуються насамперед, своєю формою, змістом тих мотивів, котрими керувався винний, обстановкою, в якій вони відбувалися, тривалістю викликаними ними наслідками.

Такі хуліганські дії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе присікування до громадян, належать до дрібного хуліганства. Але, у той же час, було б неправильним вважати, що названі форми хуліганських проявів характерні лише для дрібного хуліганства. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вони за своїм характером не тягнуть застосування мір кримінального покарання. Це означає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначається їх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є в принципі дрібним хуліганством) переростає в кримінально-карний його вид, якщо буде тривалою і тому надовго порушить спокій громадян.

Відмежування простого (ч 1 ст. 296 КК) кримінально-карного хуліганства від дрібного (ст. 173 КпАП) на мою думку, варто проводити в залежності від обстановки (місця, часу події), тривалості характеру (заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, пошкодження або знищення майна тощо), а так само реального результату (наслідків) хуліганських дій (ступінь тяжкість тілесних ушкоджень, розмір матеріальної шкоди).

Таким чином, розмежування хуліганства від суміжних складів злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів цілей і обставин скоєних дій дозволяє виключити слідчі й судові помилки в кваліфікації при розслідуванні і розгляді справ, а з'ясування основних ознак кримінально-карного і дрібного хуліганства необхідно для правильною визначення того чи іншого виду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.

Л. X а л д е с в Отвстствснность за хулиганство // Российская юстиция — 1997. — № 5 — С 39

Коржанский Н Й Квалификация хулиганства — Волгоград, 1989

Даньшин Й О мотивах хулиганства // Правоведение — 1965 — № 2 — С 174.

Науково-практичний коментар до Кримінальної кодексу України — К , 1994

Волков Б С Мотив й квалификация преступления — Казань, 1968

Кримінальне право України (загальна частина) — К , 1995