Теорія Держави і Права - – це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку в...

Курсова робота - Теорія Держави і Права

123

– це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють:

Регулятивна функція – як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція); заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція). Охоронна функція – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

78. Правосвідомість.

Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість відбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовних іт.д.), що відображуються також в інших формах суспільної свідомості. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів:

Ідеологічних; Психологічних; Поведінкових. Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріорітету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії правової держави і гросмадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права. Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Виникнення й існування правової психології пов’язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо них правові явища. Тому правова психологія виявляється в почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права. В структурі правової психології слід виділити такі складові: Сталі (правові звичаї, традиції, звички); Динамічні (настрої, почуття, переживання); Пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди); Емоційні (правові емоції, почуття, настрої); Регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї). Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб’єктів права, її напрямок, характер.

Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

Когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань; Правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання; Регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові:

Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне. Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується: Наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості – позитивного і негативного відношення до права; Акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів; Домінуючим значенням елементів обов’язкового, нормативного.

Рівні правових установок відповідають певним структурним елементам правової поведінки – для дій характерні правові звички, операцій – правові диспозиції, поведінки – ціннісні орієнтації.

Правосвідомість виникає не сама по собі, а як результат процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства і т. д. Правова соціалізація може здійснюватись в різних формах – стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є праврве виховання.

79. Правова культура.

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. д.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження в життя.

Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Я кщо статичний (структурний) аспект правової культури –

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23