надає можливість віднести певну живу істоту до людського роду. Для людини характерні:
Особливість фізіологічної будови (структури);
Наявність мови;наявність усвідомлених інстинктів;
Можливість до самоорганізації.
Характерні ознаки особи.
З виникненням суспільства біологічна категорія “людина” набирає соціального змісту і перетворюється в категорію “особа”.
Особа – людина, що має історично зумовлений ступінь розвитку, а також користується правами, що надаються суспільством, чи виконує обов’язки, що ним покладаються.
Для особи є характерними наступні риси:
Розумність – здатність мислити і приймати усвідомлені, а не інстинктивні рішення.
Індивідуальність – наявність певних характеристик, які вирізняють особу з маси інших людей.
Свобода – можливість вибору того варіанту поведінки, з встановлених суспільством, що задовільняє інтереси особи та не порушує прав інших суб’єктів.
Відповідальність – можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також можливість виконання обов’язку щодо відповідальності перед суспільством у випадку порушення прав інших осіб чи невиконання власних обов’язків.
З виникненням держави категорія “людина” набирає політичного змісту і перетворюється у категорію “громадянин”.
Громадянин – це людина, що належить до постійного населення держави та користується захистом з її боку.
Для громадянина характерні слідуючі риси:
Належність до постійного населення держави.
Наявність юридично гарантованих прав та обов’язків.
Можливість користуватися правом на захист своїх інтересів як всередині держави, так і за її межами.
Необхідність нести юридичну відповідальність у чітко визначених державою випадках.
Правовий статус: поняття, зміст, структура.
Місце особи в суспільстві, а громадянина в державі визначається категорією “правовий статус”. Це складне юридичне поняття, що має зміст та структуру.
Змістом правового статусу є права та обов’язки суб’єктів.
Право – міра можливої поведінки, що надається для реалізації інтересів конкретного суб’єкта. Оскільки це право надається конкретному суб’єкту, то воно називається суб’єктивним.
Обов’язок – міра необхідної поведінки, що встановлюється з метою забезпечення реалізації суб’єктивного права. Оскільки обов’язки мають правову форму закріплення, вони називаються юридичними.
Класифікації прав і обов’язків:
конституційні права і оболв’язки;
закріплені галузевим законодавством.
Загальні;
Спеціальні.
Соціально-економічні;
Політичні;
Соціально-культурні;
Особисті;
І т. п.
Структуру правового статусу складають три елементи:
Можливість мати права та обов’язки (правоздатність).
Можливість власними діями виконувати обов’язки та реалізовувати права (дієздатність).
Можливість самостійно нести відповідальність у випадку невиконання обов’язків (деліктоздатність).
Правовий статус особи і громадянина: співвідношення.
Правовий статус особи і громадянина певним чином співвідносяться між собою, маючи як спільні, так і відмінні риси.
СПІЛЬНІ РИСИ:
Вказані статуси належать єдиному суб’єкту – людині;
Вони певним чином закріплюються та розробляються;
Встановлюють межі можливої та необхідної поведінки;
Певним чином гарантуються та забезпечуються;
Відображають рівень розвитку суспільства та держави.
ВІДМІННІ РИСИ:
П р а в о в и й с т а т у с
особи | громадянина
1. Існує в суспільстві і не залежить від держави. | 1. Виникає з появою держави.
2. Встановлюється суспільством шляхом закріплення традиційних правил поведінки, що історично склалися. | 2. Встановлюється державою шляхом прийняття правових норм чи санкціонування існуючих традицій.
3. Закріплюється соціальними нормами чи існує в усній формі. | 3. Має форму правового документу.
4. Його зміст складають права та обов’язки, зміст яких не відокремлений. | 4. Окрім прав та обов’язків, що є чітко визначеними, елементом змісту є громадянство.
5. Права і обов’язки не мають взаємного характеру. | 5. Виконання обов’язку є засобом реалізації права іншою стороною.
6. Поширюється на все населення. | 6. Поширюється на громадян.
7. Заснований на загальнолюдських принципах. | 7. Заснований на принципах національної та міжнародної систем права.
8. Гарантується суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу. | 8. Гарантується державою шляхом діяльності спеціальних органів та покладання юридичної відповідальності.
9. Відповідальність не має примусового характеру і застосовується від імені суспільства. | 9. Відповідальність має примусовий характер і є засобом впливу держави.
Політична та державна влада.
Після виникнення держави в рамках суспільства суспільна влада реалізується у трьох її формах:
Соціальна, що здійснюється від імені суспільства та регламентується соціальними нормами, метою якої є впорядкування відносин між людьми (релігійна, економічна, сімейна, корпоративна).
Політична, що здійснюється від імені певних соціальних структур з метою реалізації принципу представницької демократії.
Державна, що реалізується від імені держави з метою надання суспільству рис системності та має правову форму закріплення.
Найбільш поширеними є три точки зору на співвідношення державної і політичної влад:
Політична і державна влада є ідентичні поняття, тому що держава є основним засобом здійснення політичної влади.
Політична влада є більш широким поняттям, бо вона здійснюється не лише державою, а й іншими суспільними утвореннями.
Державна влада є поняттям більш широким, бо саме держава визначає можливості втручання в політичну сферу інших соціальних утворень та закріплення їх повноважень конституційно.
Державна і політична влади мають спільні риси:
Реалізуються конституційно визначеними суб’єктами;
Приймають обов’язкові рішення;
Рішення мають формально визначений характер;
Стосуються єдиної сфери діяльності – суспільства;
Сприяють впорядкуванню суспільних відносин шляхом врівноваження політичних інтересів.
Відмінні риси:
№
п/п |
Політична влада |
Державна влада
1. | Здійснюється колективними суб’єктами, тобто структурами суспільства, що складають поняття “політична система”. | Здійснюється єдиним суб’єктом – державою.
2. | Не має ознак суверенітету, бо зазнає постійного впливу з боку соціальних структур. | Є суверенною.
3. | Регламентується підзаконними нормативними актами (статут і т. п.). | Регламентується лише конституційно.
4. | Рішення поширюються на все населення чи його частину. | Рішення поширюються на все населення.
5. | Протидією є опозиція. | Протидією є безвладдя.
6. | Регламентує одну сферу суспільних відносин. | Поширюється на всі сфери суспільних відносин.
7. | Засновується на принципі субординації. | Засновується на принципі координації.
Поняття та елементи політичної системи суспільства.
В юридичній літературі поняття “політична система” визначається у двох аспектах:
Теоретичний, що характеризує її як сукупність органів та організацій, що наділяються правом розробки та прийняття владних рішень політичного характеру.
Функціональний, що характеризує політичну систему як взаємодію соціальних структур,