Накінець, суттєвий відбиток на розділ влади в посттоталітарний період накладає надмірна персонифікація політики. Особистості фактично підміняють інститути, а міжособисті зв"язки - управлінські відносини. І часто сова йде не про розділення влад, а про урегулювання взаємних претензій лідерів.

В загальному основна мета посттоталітарного періоду - не зберегти державну єдність (це часто нереально), уникнути кровопролиття при розпаді. Виникаючим новим національним державам необхідно приділяти особливу увагу забезпеченню прав національних меншин (всіх "недержавних" націй) і неухильно притримуватися принципу непорушності границь, нехай навіть проведених попереднім режимом досить невдало, а то і просто абсурдно (по крайній мірі, до тих пір, поки нові покоління не стануть сприймати територіальні проблеми менш хворобливо).

Політичний режим посттоталітаризма можна назвати становлющуюся демократією. Більшість західних демократичних конструкцій, відшліфованих віками, не можуть бути реалізовані відразу і в "чистому" вигляді. Їх приходиться адаптувати до постоталітарних реалій. Процес адаптації - справа досить делікатна. Важливо, щоби необхідні модифікації не вихолостили демократичного змісту.

Незмінність представницьких органів на протязі певного періоду, недивлячись на політичну коньюктуру і щохвилинні настрої виборців, - одна із гарантій стабільного демократичного державного устрою. Взагалі, до стабільності посттоталітарним державам дуже далеко. Тому досить допустимі більш короткі (в порівняні з світовою практикою) строки повноважень депутатів і інших виборних посадових осіб. Інколи шляхом дострокового розпуску представницьких органів чи відставки голови виконавчої влади дійсно можна подолати політичний кризис. Але постійне зверненя до подібних засобів навряд чи сприяє приближенню до конституційного державного устрою.

Референдум, по суті справи, є апеляція до громадської думки, надання йому "директивної сили". Але громадська думка протирічна, нестійка і недостатньо компетентна, в силу чого, як давно підмітили досідники, вона "не здатна вибрати засоби для наміченої мети і вказувати конкретні плани для необхідних реформ"

Референдум повинен бути виключним засобом, використовуватися для питань екстраординарних і разом з тим достатньо простих, понятних і не допускаючих різних тлумачень.

І накінець, напевне, саме небезпечне для посттоталітарних держав - захоплення референдумами може принести фракційно-партійну боротьбу з парламента на вулицю і цим погіршити політичну нестабільність.

Переходячи до реальних виборів, посттоталітарним державам потрібно прийняти мажоритарну систему. В принципі більш демократична пропорційна система. Вона забезпечує найбільшу репрезентативність представницьких органів, відображення всього спектру політичних і соціальних інтересів. Але пропорційна система дозволяє голосування строго по партійним спискам, що невластиво в відсутності розвинутої партійної системи і сильної персонофікації виборів (коли голосують більше за людину, а не за партію).

Висновки.

В даній курсовій роботі, тема якої "Вчення про форму держави і соціальна практика", ми розглянули слідуючі питання:

- загальне поняття і елементи форми держави;

- форма державного правління;

- основні види державного устрою;

- основні види державного режиму;

- можливі форми посттоталітарних дежав і соціальна практика,

в яких дали визначення і охарактерезували основні поняття, використовувавши при цьому різні джерела.

Вивчивши матеріал, поданий у цій курсовій можна зробити висновоки щодо форми державного праління, державного устрою і державного режиму України.

Згідно ст. 5 Конституції України Україна за формою державного правління є республікою (напівпрезидентська).

В ст. 2 Конституції сказано, що Україна за формою державного устрою є унітарною державою.

Ст. 1 Конституції характеризує державний режим, в ній говориться про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Список використаних першоджерел.

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.

2. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993.

3. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. / АН СССР. - М. - Наука, 1986.

4. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989.

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

6. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

7. Право: Учебник для вузов. Н.А.Теплова, В.М.Малинкович и др. ; Под ред. Н.А.Тепловой, В.М.Малинковича. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.

9. Общая теория права: Учеб. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995.

10. Конституція України.