Розділ І

Серед правоохоронних засобів у сфері підприємництва важливу роль відіграють засоби захисту прав підприємців при порушенні їх державними органами.

Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і збоку держави в особі її органів, у тому числі право на оскарження їхньої поведінки, що обмежує це право.

Захист підприємців від втручання в їх діяльність державних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (ст. 56 Конституції України).

Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або арбітражним судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повнісю або в частині).

Як свідчить практика, в актах державних та інших органів досить часто містяться положення, що тягнуть за собою порушення порядку створення, ліквідації та реорганізації підприємств, надання або вилучення земельних ділянок, порушення, пов’язані з передачею майна, зміною форми власності тощо. Арбітражна практика фіксує помітне зростання кількості справ про визнання недійсними актів ненормативного характеру, прийнятих міністерствами, відомствами і комітетами, обласними та районними радами.

У частині 4 ст. 15 Закону України «Про підприємництво» вказано, що у разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Засобом захисту прав підприємців є не сама можливість звернутися до суду (арбітражного суду) з такою заявою, а результат її задоволення, тобто визнання недійсним незаконного акта. Тому доцільно було б передбачити в Законі України «Про підприємництво» визначення недійсним акта державного або іншого органу, що порушує права підприємців, як засобу захисту їх прав.

У науковій адміністративній літературі акт державного управління звичайно визначається як дія, спрямована на встановлення або заміну правил поведінки, на виникнення, зміну або припинення правовідносин у сфері управління, як одностороннє владне волевиявлення, одностороннє веління. Щоб арбітражний суд визнав недійсними акти державного або іншого органу, вони мають бути неправомірними, порушувати права і законні інтереси підприємців та ненормативними (адресованими конкретним особам або групам осіб, тобто індивідуальними).

Як випливає із закону, підставою застосування цього засобу захисту є видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійні підстави, то може бути визнаний недійсним той акт, який відповідає вимогам законодавства, але прийнятий з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийнятий у межах його компетенції, але такий, що суперечить законодавству.

Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акта поза його компетенцією. Порушення актом державного органу законодавства – це суперечливість законодавству прийнятого акта за його змістом, формою, порядком і строкам прийняття.

Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підприємців, порушують дві заборони, встановлені Законом України “Про підприємництво”. Перша – загальна заборона, встановлена в ч. 3 ст. 15 цього закону: “Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців”. Друга – спеціальна заборона сформульована в ч. 4 ст. 15: “Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності”(статтю 15 доповнено новою частиною згідно із Законом України від 13.07.95 р. N 304/95-ВР). Визнання недійсним не відповідного законові акта органу державного управління або місцевого органу державної влади за позовом власника або особи, права якої щодо володіння, користування або розпорядження належним їй майном порушені виданням такого акта, передбачено ч.1 ст. 57 Закону України “Про власність” (Відомості ВР України. – 1991. - №20. – Ст.249).

У літературі відзначалось, що акти органів виконавчої влади повинні надати максимальної свободи господарюючим суб’єктам самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Зокрема, реалізація прав суб’єктів підприємницької діяльності забезпечується обов’язком державних органів утримуватися від провадження дій, що перешкоджають підприємцеві здійснювати своє право в рамках закону. Тому при порушенні державними органами цього обов’язку їх незаконні акти визнаються недійсними.

Цей засіб захисту може застосовуватися як єдиний (коли для захисту прав підприємців досить визнати акт недійсним) або поєднуватись з іншими засобами захисту і відповідальності. Так, визнання недійсним акта державного або іншого органу може поєднуватися із застосуванням передбаченого ч. 6 ст. 15 Закону України “Про підприємництво” та п. 2 ст. 27 Закону України “Про підприємства в Україні” міри відповідальності – стягнення судом або арбітражним судом за позовом підприємця збитків, завданих йому внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця. Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України “Про власність” збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання невідповідних законові актів державного управління або органів державного управління або місцевих органів