Українська державність у роки визвольної війни 1648 – 1654 рр. Для виконання державних функцій була пристосована військово-адміністрвтивна організація українського козацтва. Зборівський і Білоцерківський договори України з Річчю Посполитою закріпили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна (військова, генеральна або чорна) рада всього козацького війська; старшинська рада; генеральний уряд на чолі з гетьманом. Отже, в період визвольної війни склалося політичне утворення, яке мало багато ознак державності: територію, військо, свої органи влади і правові норми, певне міжнародне визнання і навіть зачатки власних податкової і грошової систем.

Україна – Гетьманщина. У 1654 р. Україна офіційно звільнилася від влади Речі Посполитої і перейшла “під руку” російського царя. Слід наголосити, що в Україні невдовзі після смерті Хмельницького запалала справжня громадчнська війна, в яку активно втрутилися не тільки Росія, а й Польща та Туреччина. Наприкінці ХVІІІ ст. політична ситуація стабілізувалася, але територія, підвлвдна українському гетьманові (Гетьманщина), тепер включала лише Лівобережно Україну і Київ з прилеглими землями. Уся територія Гетьманщини була поділена на 10 полків, полки поділялися на сотні, а останні – на курені. Реальна влада була у гетьмана, який зосередив у своїх руках основні політичні, адміністративні, судові та військові керівні функції, він фактично обирався довічно, був військовим диктатором, влада якого перевищувала за обсягом президентську і наближалася до царської. Після створення “Зводу законів Російської імперії” в Україні у 1840 – 1842 рр. було поетапно введено загальноросійське законодавство. На кінець ХVІІІ ст. українські землі перетворилися на провінції двох сусідніх великих імперій: Росії та Австро-Угорщини.

Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії. Розділена Україна не мала своєї державності, більш того, зазнавала постійних утисків у національно-культурному відношенні. Проте навіть за цих несприятливих умов було набуто певний позитивний досвід демократичних перетворень. У роки першої російської революції царським маніфестом

17 жовтня 1905 р. було проголошено недоторканість особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. Влада монарха помітно обмежувалася представницькою установою – Державною Думою. Слід врахувати, що поруч з кожним проголошеним демократичним правом чи свободою встановлювалися численні умови та обмеження, які часом зводили його майже на нівець. Подібні перетворення проходили на українських землях Австро-Угорщини після революції 1848 р. та австро-угорської угоди 1867 р., яка закріпила перетворення імперії в дуалістичну конституційну монархію. Водночас українське населення Австро-Угорщини через відчутну дискримінацію часто не могло скористатися “плодами демократії”.

Державотвочі пошуки 1917 – 1920 рр. Відновити українську державність вдалося тільки після краху російського самодержавства. Першу спробу досягти автономії України зробила Українська Центральна Рада, заснована в березні 1917 р. Після жовтневих подій у Петрограді ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) у складі майбутньої федеративної Росії. Центральна Рада вступила в затяжний конфлікт з Радянською Росією. Втілити в життя проголошений намір не вдалося. Недооцінка Центральною Радою соціальних проблем та інші причини привели до того, що український народ все більше схилявся на бік більшовиків. У грудні 1918 р. Директорія, створена з представників українських соціалістичних партій, взяла владу в Києві. Вона проголосила відновлення УНР і всіх її демократичних інститутів. Державницькі наміри Директорії залишилися нездійсненими. З крахом Австро-Угорської імперії була спроба заснувати Українську державу і на західних землях. 9 листопада 1918 р. утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) на чолі з Українською народною радою та її виконавчим органом – Державним секритаріатом. На західноукраїнські землі зазіхала Польща, тому уряду ЗУНР доводилося вести з нею тривалу виснажливу війну. Остаточно зникли надії на збереження української державності на західних землях після Варшавського договору Петлюри з Пілсудським, згідно з яким визнавалася влада Польщі на цій території.

Радянська Україна. Угрудні 1917 р. І Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив Радянську владу на Україні. Помилкою було б вважати, що після утворення СРСР українська державність припинила своє існування. Наголосимо у зв’язку з цим, що двічі робилися спроби створити українську державу поза межами УРСР, але вони не мали успіху й звелися лише до політичних демонстрацій.

Проголошення незалежної держави – України. Під час глибоких соціальних і полвтичних зрушень останнього десятирічча посилився потяг усіх народів колишнього Союзу РСР до незалежності і розбудови власної держави. Втіленням державотворчих пошуків українського народу стало прийнчттч 24 серпня 1991 р. Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України і наступне його підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. На політичній карті світу з’явилася нова суверенна держава – Україна.

2. Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні.

Перший розділ Конституції України (далі КУ) називається “Загальні засади” і складаєтья з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Конституційні ознаки Української держави. Стаття 1 КУ проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордрнів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Демократизм в Україні передбачає створення