ви-вчає закономірності цивільно-правового регулюван-ня суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшо-го вдосконалення.
Норми права, їх види та структура.
Система права – це внутрішня побудова права, розподіл його на взаємодіючі норми, інститути і галузі.
Первинним похідним елементом системи права є норми права – своєрідний матеріал, з якого складається вся правова будова. Як різновид соціальних норм, правові норми поуликані регулювати суспільні відносиии.
Норми права – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які виходять від держави і охороняються нею, надають учасникам суспільних відносин юридичні права і накладають на них юридичні обов’язки.
Норми права мають певну ситруктуру. Вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза – частина правової норми, в якій визначені фактичні обставини, з настанням яких слід керуватися певною нормою, тобто вказується за яких умов можуть виникнути передбачені нормою юридичні права та обов’язки.
Диспозиція – частина правової норми, яка вказує, якою повинна бути поведінка при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.
Санкція – це частина норми права, яка передбачає заходи впливу, що застосовуються до осіб, котрі порушують приписи правових норм.
Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх, як більш високий рівень структури права, порівняно із структурою окремих правових норм. Така класифікація дозволяє:
більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв’зки;
з’ясувати функції правових норм і їх роль в механізиі правового регулювання;
мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
точно визначити межі можливості регулюючого впливу права на суспільні відносини;
значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і в державі.
І. По функціональній ролі в механізмі правового регулювання норми права класифікують:
а) отправні, первинні і похідні. Перші визначають основи правового регулювання суспільних відносин, а другі конкретизують їх.
б) норми – правила поведінки. Це норми безпосереднього регулювання поведінки людей і суспільних відносин. Норми – правила поведінки поділяються іноді на регулчтивні і охоронні.
в) загальні і спеціальні. Ці норми відрізняютьяс за ступенем загальності і об’ємом (сферою) дії.
ІІ. По предмету правового регулювання.
Їх іноді називають галузеві норми права. До них відносять: конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, кримінальні, процесуальні тощо. Галузеві норми права в залежності від змісту і характеру предмета регулювання поділяються на матеріальні і процесуальні норми права.
ІІІ. По методу правового регулювання. Ці норми поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочуючі і рекомендуючі.
Існує чотири способи впливу на поведінку об’єктів через механізм правового регулювання: 1) державно-владний (або імперативний); 2) автономний – дозволяє самим суб’єктам встановлювати юридичні права і обов’язки і їх виконувати; 3) заохочуючий – цей метод стимулює бажану і необхідну для держави і суспільства, соцвально-позитивну і активну діяльність і поведінку; 4) рекомендуючий – він пропонує найбільш доцільну з позицій держави і суспільства поведінку. Відповідно із цими методами норми права класифікують на:
імперативні норми – це категоричні норми, які обов’зкові для всіх;
диспозитивні норми – вони приписують варіант поведінки, але при цьому вказують суб’єктамможливість в межах законних засобів врегулювати її на свій росуд;
рекомендуючі – це такі норми, які рекомендують різним суб’єктам займатись тією чи іншою підприємницькою діяльністю.
ІV. За формою вираження припису норми поділяються на управомочні, зобов’язуючі, і заборонні.
Управомочні – дають суб’єктам право на здійснення позитивних дій, передбачених законом.
Зобов’язуючі норми – зобов’язують суб’єктів виконати певні позитивні дії.
Заборонні – ці норми встановлюють обов’язок особи утриматись від певного роду дій.
V. По суб’єктах правотворчості: норми представницьких органів державної влади; норми глави держави; норми органів державного управління; норми, встановлені громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, загальнонародним чи місцевим референдумом.
VІ. По сфері дії в просторі: загальнодержавні і локальні (місцеві); по сфері дії в часі: постійні – не визначені в часі, тимчасові – норми, які прийняті на невеликий строк.
VІІ. Норми за дією на коло суб’єктів: загальні норми – вони розповсюджують свою дію на всіх громадян, спеціальні – розповсюджують свою дію тільки на певну групу об’єктів; виняткові – ці норми у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб’єктів.
В и к о р и с т а н а л і т е р а т у р а :
Усенко І. Б. Основи правознавства – 1997 р.
Копєйчиков В. В. Основи конституційного права України.
Рабінович Г. М. Основи загальної теорії права і держави.