Виникнення міжнародного права
Період становлення державності України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави в науковій площині дав змогу відійти і від деяких, що мали місце раніше, стереотипів класової основи розвитку суспіль-ства і цивілізації в цілому.
Серед прикладів нового мислення щодо розвитку держа-ви заслуговує особливої уваги те, що права людини розгля-даються у контексті міжнародно-правового механізму і засо-бів, призначених для забезпечення захисту основних прав громадянина.
Такі ідеї гармонують з поглядами відомого юриста-міжна-родника XIX ст. Ф. Мартенса, який вважав, що засадами іс-торії міжнародного права є "закон прогресивного розвитку міжнародних відносин... Найближчим і безпосереднім вия-вом цього закону є один принцип, який проходить через усе історичне життя народів, а саме — принцип поважання люд-ської особистості".
Далі Ф. Мартене розвинув думку про те, що якщо люд-ська особистість як така визнається джерелом громадян-ських і політичних прав людини, то й міжнародне життя до-сягне високого ступеня розвитку порядку і права. І навпаки, ми не знайдемо у взаємовідносинах держав ні юридичного порядку, ні поваги до законності, якщо панівне в державах життя буде запереченням притаманних людині невід'ємних прав.
Дійсно, розглядаючи не лише закономірності побудови громадянського суспільства, а й міжнародного співтовариства через призму верховенства особистості і її прав пізнати внутрішнє життя країна і зрозуміти засади і правила якими вона керується у відносинах з іншими народами.
Справедливість такого міркування підтверджується відо-мими періодами еволюції людської цивілізації і пов'язаного з нею міжнародного спілкування. Як на Давньому Сході, так і в Стародавній Греції та Стародавньому Римі необмежене па-нував культ сили в поєднанні з проповідуваною виключною правосуб'єктністю, а не поваги до особи. Тому держави ста-родавнього світу перебували між собою більше у стані війни ніж у мирі. Тільки в період середньовіччя започатковується у міжнародних відносинах принцип особистості, проголо-шуючи її джерелом індивідуальної і політичної свободи. У цю епоху з'являються перші зародки міжнародного права у вигляді проголошення міжнародного права Г. Гроцієм са-мостійною галуззю права.
Історію міжнародного права для її більш осмисленого пізнання звичайно поділяють на періоди. Є низка періодизацій історії міжнародного права. Видається доцільним зверну-тися для цього до еволюційного розвитку особистості, націй і народів, пов'язуючи цей процес з видатними фактами і пра-вовими документами, що відділяють одну епоху від іншої.
Таким чином, історію міжнародного права можна умовно поділити на чотири періоди:
перший охоплює стародавні часи;
другий період — від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.;
третій — від Вестфальського миру до Гаазьких конфе-ренцій миру 1899 р. і 1907 р.;
четвертий — від Гаазьких конференцій миру до засну-вання 00Н і формування сучасного міжнародного права.
Розглянемо виникнення міжнародного права у старо-давньому світі. Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини. Поділяючи та-ку думку, важливо також враховувати "психологічну рису первісного життя усіх народів". Ця риса полягала у праг-ненні будь-якого народу того історичного періоду не до між-народних відносин, а до облаштування внутрішнього життя своєї держави, яка б вирізнялася самобутністю і виключала будь-яке втручання ззовні. Згадаймо, наприклад, споруджен-ня у Стародавньому Китаї Великої китайської стіни, яка від-діляла його від зовнішнього світу.
Така ж психологічна риса була властива стародавнім гре-кам і римлянам. Так, Арістотель, Демосфен та інші грецькі мислителі у своїх творах проповідували ідею самобутності й обраності грецького народу, який користується виключною правосуб'єктністю. Ці самі якості спонукали і до протилеж-ного — дипломатичного і військового, торговельного й ре-лігійного спілкування із сусідніми та іншими народами. Проте у цьому спілкуванні не було усвідомлення потреби як правильних взаємних відносин, так і права, яке їх забез-печувало.
Отже, міжнародне право виникло, почало складатися і розвиватися водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі. При цьому під стародавнім світом ма-ються на увазі ті регіони земної кулі, де зароджувалися ци-вілізація і відносини між народами. Це долини Тігру і Євфра-ту, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів.
Регулятори взаємовідносин народів стародавнього світу мали досить часто релігійний і звичаєво-правовий характер. Безсумнівно, вони мали вплив на зміст перших власне юри-дичних міждержавних актів. Серед них найдавнішим є дого-вір між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма, (укладений близько 3100 р. до н. е. Він підтверджував існуючий між ними державний кордон і непорушність його знаків. Сторони брали на себе зобов'язання щодо розв'язання спорів мирними засобами, на основі арбітражу. Виконання договору гарантувалося клятвами і звертанням до богів. Договір було укладено шумерською мовою, а його текст висічено на кам'яній стіні.
3 середини 2-го тис. до н. е. кількість договорів, що дійшли до нас, зростає. Розширювалася регульована ними сфера міжнародних відносин, до якої можна віднести договори про (тимчасові союзи, кордони, шлюби тощо. Найтиповішим, з точки зору нашого дослідження, для Стародавнього Єгипту є договір, укладений близько 1300 р. до н. е. між царем Хаттушілем (Хаттушлісом) та єгипетським фараоном Рамзесом II. Договір викарбувано на срібній табличці, переданій через посланника фараонові Рамзесу II, щоб попросити миру наперед і до кінця вічності". Але цих клятв, як свідчить |історія, далеко не завжди додержувалися, виникали чергові збройні зіткнення. Характерно й те, що суб'єктами міжна-родного права того періоду були не самі держави, а фараони, царі, князі тощо. Звідси походила значна кількість міжнарод-них договорів про династичні шлюби, які регулювали статус, наприклад, цариці, і мали в той період досить важливе полі-тичне значення для закріплення мирних відносин між прави-телями.
Давній Схід не знав і принципу