З усіх держав, які прийнято відносити до Давнього Схо-ду, найтиповіші риси, притаманні стародавнім теократіям, мала Індія. Виникнення перших державних утворень на те-риторії сучасної Індії належать до кінця 2 — початку 1-го тис. до н. е. Природні багатства Індії приваблювали як заво-йовників, так і спонукали до торговельних відносин, що було характерним для міжнародного життя Далекого Сходу.

Індія також не знала принципу рівності суб'єктів міжна-родного права. Махаджаканади (територіальні утворення, так звані великі країни), з яких вона складалася, поділялися на три основні категорії: рівні, підлеглі (залежні) й вищі. При цьому суб'єктами міжнародного права вважалися не са-мі держави, а їх правителі.

Індією правили на основі священних Законів Ману. У зв'язку з кастовим устроєм Закони Ману забороняли під страхом жорстоких покарань будь-які стосунки з іноземця-ми, проте вони містили у собі настанови і приписи щодо гос-тинності для іноземців. Отже, можна констатувати, що в ті часи в Індії набули розвитку норми посольського права. По-сли і гінці користувалися особистою недоторканністю. Гро-ші, дорожні речі та інші цінності, що належали послам, не обкладалися митом.

Активне міжнародне життя Індії вплинуло на розвиток міжнародного договірного права. Договорами регулювалися відносини як у мирний час, так і закріплювалися відносини за результатами війни. Слід зазначити, що в Законах Ману були й норми війни. У них, зокрема, підкреслювалося, що війна є надзвичайним засобом розв'язання суперечок, коли вичерпано всі мирні можливості. При цьому існували численні обмеження на застосування зброї (які, щоправда, здебільшого порушувалися).

Інші народи Стародавнього Сходу — перси, іудеї, фіні-кійці керувалися у міжнародних відносинах тими самими поняттями, що й індуси. Вони були переконані в тому, що саме вони — єдині представники божества на землі, тому є вищими за інші народи, відносини з якими можуть лише об-разити богів.

Перші вірогідні відомості про державні утворення на території сучасного Китаю свідчать, що в XIV—XIII ст. до н. е. там існувала держава Інь. Проте звичаї, які можна оха-рактеризувати як міжнародно-правові, належать до періоду імперії Чжоу (1-е тис. до н. е.). Це в першу чергу питання війни, які регулювалися у відносинах великих і дрібних дер-жавних утворень на території Китаю. Міжнародні відносини визначалися політикою цаньші, що означало "поступове по-їдання землі сусідів, на зразок того, як шовкопряд поїдає листя". Відсутність юридичної рівності великих і дріб-них державних утворень породжувала визнання правомір-ності військового втручання.

Договірна практика штатних держав стосувалася зде-більшого мирних договірних відносин — територіальних проблем, договорів про союзи. Прикладом цього є договір 577 р. до н. е. між династіями Чу і Цзінь про союз і спільне ведення війн.

Розвиток відносин у Стародавній Греції багато чим від-різнявся від країн Давнього Сходу, що впливало і на розви-ток міжнародного права. Уже в розумінні і практичному ви-знанні його суб'єктів греки виходили із зовсім інших уяв-лень. Їх основою було вчення про поліс як самостійну тери-торіальну й політичну одиницю, членами якої є тільки вільнонароджені вітчизняні громадяни. Тільки вони користу-ються всією повнотою прав, але тією ж мірою несуть відповідальність за долю своєї батьківщини.

Греція на відміну від східних теократій не знала кастово-го поділу суспільства. Проте вона не могла відмовитися від Іншого джерела нерівності між людьми в давні часи — вва-жалося, що громадянство, а не особа є основою права кожної людини. Рабство було зведене в ранг необхідної дер-жавної інституції. Для зовнішніх зносин було немислимим забезпечення миру.

У галузі міжнародного права для Стародавньої Греції пе-ріоду 1-го тис. до н. е. вже чітко виділялися право війни й посольське право. Війною греки вважали тільки збройні зі-ткнення між своїми полісами. Війни поділялися на законні й такі, що не мали законного підґрунтя. При цьому перелік за-конних причин практично не обмежувався. Найчастіше до них відносили: захист держави від покарання, захист релігій-них святинь, виконання союзницьких зобов'язань тощо. Вій-ну розуміли як боротьбу усіх громадян одного поліса з гро-мадянами іншого поліса.

Говорячи про посольське право Стародавньої Греції, слід підкреслити, що греки не знали інституту постійного дипло-матичного представництва. Посольства найчастіше були од-норазовими і розв'язували конкретні проблеми. Для забезпе-чення прав іноземців у грецьких містах діяли спеціально уповноважені на те посадові особи, які називалися проксенами. Вони створювали сприятливі умови для підданих іно-земної держави і захищали їх. Відомо, що інститут проксенії виконував іноді й публічно-правові функції — посередника між заінтересованими полісами.

Особливо цікавою є багатовікова, що тривала близько тисячоліття, практика Римської держави, яка мала свої особливості у сфері міжнародних відносин. Стародавній Рим і особливо римське право відіграли, на думку багатьох вче-них, видатну роль першоджерела сучасного міжнародного права. Порівнюючи Стародавній Рим і Стародавню Гре-цію, можна зауважити, що Рим лише скористався результа-тами діяльності народу, який уже зійшов зі сцени всесвітньої історії. Римський народ здійснив своє історичне призначен-ня, започаткувавши єдність стародавнього світу, об'єднавши усі існуючі тоді держави під своєю верховною владою. Його політична історія репрезентує дві істотно різні епохи, назва-ні періодом республіканського правління і періодом імперії. Ці два періоди не схожі між собою як за державними уста-новами, так і за соціальним характером, що відобразилося на міжнародних відносинах Риму.

В епоху Римської республіки з точки зору міжнародного права найважливіше значення мають угоди римлян з іншими народами, які укладалися на основі