У системі юридичних наук загальна теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання дер-жавно-правових явищ. Вони використовуються галузевими й іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволя-ють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем. Тим самим загальна теорія держави і права вно-сить методологічну єдність у дослідження галузевих та інших юридичних наук. Тому вона й виступає у системі юридичних наук як наука методологічна за своїм харак-тером.

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні — надто широка й об'ємна тема, тому, аби сформувати початкове уявлення про неї, необхідно проаналізувати одну з найважливіших її проблем, а саме, розвиток доктрини "правової держави" в юридичній думці України.

Історія розвитку правової державності у вітчизняній юридичній думці починається з розвитку ідеї обмеження верховної влади в державі, зафіксованої у перших, що дійшли до нас, пам'ятках давньоруської юридичної літера-тури. Осмислення державно-правових проблем в давньо-руській юридичній думці проводилось на конкретному соціальному матеріалі. Верховна влада в державі з самого початку свого виникнення була обмежена владою боярської думи і народних зборів (віча).

На відміну від мислителів Київської Русі, що ставили пи-тання про відповідальність князя тільки перед Богом, в період утворення Російської централізованої держави вер-ховна влада вже обмежується як моральними, так і юри-дичними нормами, шляхом взаємних зобов'язань правителя й підданих, причому останні вважались як вільні індивіди.

У середині XVI ст. у сфері юридичного мислення з'яви-лись висловлювання, засновані на ідеях природних прав особи і її відносної незалежності від верховної влади пози-тивним законом. Ідеали природного права в Україні від-стоював наприкінці XVI — на початку XVII століття

І. Вишенський. Вільнодумницькі ідеї тут розвивались і зміцнювались завдяки утворенню козацьких поселень, не-залежних, у певному розумінні, від феодальної держави. Сама поява такої воєнізовано-владної структури, як Запо-розька Січ, була викликана, в кінцевому підсумку, не-обхідністю захисту свободи той мірою, як це визначали тодішні політичні і моральні інституції. Відповідно до пи-тань державотворення та встановлення демократичних ін-ститутів велике значення мали ідеї, що проголошувалися Конституцією Пилипа Орлика, повна назва якої була "Пак-ти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозь-кого", від 10 травня 1710 р. В ній визнавалося право українського народу на власну державу, у загальному пла-ні обґрунтовувалася ідея поділу державної влади на зако-нодавчу, виконавчу і судову, особливо підкреслювалася роль представницького органу — Ради, членами якої були полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні рад-ники від всіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького".

Принципи природно-правової теорії розвивали як російські, так і українські просвітителі (С. Десницький, Я. Ковельський, М. Новиков, І. Третьяков, Д. Фонвізін, О. Куніцин та ін.), декабристи, демократи. Саме вони роз-робили два критерії щодо обмеження суб'єктивізму і сва-волі у здійсненні верховної влади: нормативний і орга-нізаційний. Воля правителя обмежена, насамперед, зако-ном, причому в це поняття вкладається найширший зміст (релігійний канон, моральна заборона, юридична настано-ва, звичай). Крім того, одноосібна воля правителя обмеже-на волею колегіального органу. На Русі воля князя чи царя практично завше певною мірою врівноважена волею радника, Думи, Соборів і т. ін. Таким чином, постійне протиборство одноосібного і колегіального начала у функ-ціонуванні верховної влади вочевидь спостерігається і в сучасних державах.

У розвитку доктрини "правової держави" велику роль відіграли тогочасні вчення представників різних юридичних шкіл, що існували на той час (юридичного позитивізму — О. Градовського, О. Романовича-Славатинського, М. Рен-ненкампфа, ф. Тарановського та ін., соціологічного пози-тивізму — М. Капустіна, М. Коркунова, М. Ковалев-ського, О. Кістяківського та ін., психологічної школи — Л. Петражицького, синтетичних підходів — О. Алексєєва,

С. Котляревського, П. Новгородцем, Б. Кістяківського, М. Палієнка та ін.).

Також варто визнати, що процес формування доктрини "правової держави" в Росії і в Україні відзначався великою суперечністю. З одного боку, в них були відсутні правові традиції, що створювало сприятливі умови для збереження самодержавних начал в управлінні країною. З іншого боку, після реформи 60—70-х років XIX ст. набув динамічного, хоч і не завжди послідовного, розвитку процес лібера-лізації у політичному житті країни, що не могло не позна-читися на темпах розробки теоретичних і практичних проблем правової державності, які на рубежі XIX—XX ст. були досить високими і не поступалися зарубіжним. Так, без сумніву може ввійти до золотого фонду історичного політичного досвіду людства позиція вчених, які вважали, що державна влада обмежується конституцією (О. Градовський, В. Гессен, М. Малицький). Дійсно, у самому факті наявності конституції вже закладено визнання народом держави, як можновладцями — своєї більшої чи меншої обмеженості у здійсненні влади.

На думку інших учених, державна влада обмежується встановленими законом конкретними напрямами і форма-ми діяльності органів державної влади (О. Алексєєв, М. Палієнко, С. Котляревський, Б. Кістяківський, А. Жилін, ф. Тарановський). Цілком логічна і позиція авторів, які вважали засобом обмеження органів державної влади межі, що визначаються закономірностями соціально-психо-логічного життя людей, а також системою моральних кате-горій (С. Котляревський, Б. Кістяківський, М. Лазарев-ський, П. Новгородцев, Є. Трубецькой, М. Бердяєв). Ви-рішення питання зводилось до обґрунтування юридичного обмеження держави її власними законами, що є виражен-ням волі держави, і насамперед, правової ідеї як незалеж-ної від держави психічної сили, яка є зовнішнім авторите-том для самої держави. На думку інших авторів (М. Коркунов, Ф. Кокошкін та ін.), державна влада має бути обмежена "правами громадянської свободи".

Отже,