Шпигуном (вивідачем) може бути визнана така осо-ба зі складу збройних сил сторони, що перебуває в кон-флікті, яка, діючи таємним способом або під вигаданими приводами, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з наміром повідомити їх супротивній стороні.

У разі затримки (арешту) під час шпигунства така особа "не має права на статус військовополоненого, і з ним мо-жуть поводитися як зі шпигуном" (ст. 46 Додаткового прото-колу І).

У Додатковому протоколі І є низка положень, що містять ознаки, за якими шпигунство відрізняють від Інших дій ком-батантів. Так особа зі складу збройних сил сторони, що пе-ребуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або на-магається збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, не вважається особою, що займаєть-ся шпигунством, якщо, діючи у такий спосіб, вона носить формений одяг своїх збройних сил.

Так само діяльність такої особи не вважається шпигун-ською, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів.

Якщо така особа потрапляє під владу супротивної сторо-ни, вона не втрачає свого права на статус військовополоне-ного, і з нею не можуть поводитися як зі шпигуном.

Парламентери. Докладно про парламентерів ідеться в статтях XXXII—XXXIV Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.

Парламентером вважається особа, уповноважена од-нією з воюючих сторін почати переговори з іншою сто-роною і яка прибуває з білим прапором.

І сам парламентер, і сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач корис-туються правом недоторканності.

Начальник військ, до якого відправлено парламентера, не зобов'язаний прийняти його за будь-яких обставин. Він може вжити всіх необхідних заходів, аби перешкодити пар-ламентеру скористатися покладеним на нього дорученням для збирання інформації. Він має також право у разі зловжи-вань з боку парламентера тимчасово його затримати. Парла-ментер втрачає право на недоторканність, якщо буде пози-тивним і безсумнівним способом доведено, що він скористав-ся своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення.

Військовополонені. У ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. поняття військовополоне-ного визначено лаконічно: будь-який комбатант, що по-трапляє під владу супротивної сторони, є військовополо-неним. Водночас про цю категорію учасників збройних кон-фліктів докладно сказано в Женевській конвенції про пово-дження з військовополоненими 1949 р. Зокрема, у ст. 4 конвенції сказано, що військовополоненими є особи, які по-трапили під владу ворога і належать до однієї з таких кате-горій:*

весь особовий склад збройних сил сторони, яка перебу-ває в конфлікті;*

особовий склад добровольчих загонів та інших опол-чень, включаючи особовий склад організованих рухів опору, якщо вони відповідають нижченаведеним умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

б) мають певний і чітко видимий здалеку розпізнаваль-ний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) додержуються у своїх діях законів і звичаїв війни.*

особовий склад регулярних збройних сил, що вважає себе підпорядкованим урядові або владі, не визнаних держа-вою, яка тримає в полоні;*

особи, які йдуть за збройними силами, але не входять до їх складу безпосередньо (постачальники, військові корес-понденти тощо);*

члени екіпажів суден торговельного флоту, екіпажів ци-вільної авіації сторін;*

населення неокупованої території, яке при наближенні ворога стихійно з власної ініціативи стає до зброї для бороть-би з військами, що вторгаються.

Конвенція прирівнює до військовополонених за ознакою поводження з ними таких осіб:*

інтернованих на розсуд держави, що окупує, осіб, які належать або належали до збройних сил окупованої країни;*

осіб, які підлягають інтернуванню відповідно до міжна-родного права, відповідно до дипломатичної і консульської практики і договорів.

Конвенція застерігає, що медико-санітарний склад і ду-ховний персонал, затримані державою, яка тримає в полоні, з метою надання допомоги військовополоненим, не повинні вважатися військовополоненими.

У цілому ж конвенція застосовується до військовополо-нених з того моменту, коли вони потраплять під владу воро-га, і аж до їх остаточного звільнення і репатріації.

Загальновизнаним принципом міжнародного гуманітар-ного права стосовно військовополонених є те, що військово-полонені перебувають під владою ворожої держави, але не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, що може бути покладена на окремих осіб, саме держава, яка тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими.

Основою поводження з військовополоненими, наскільки це дозволяє воєнний час, є принципи гуманності. Так, у ст. 13 конвенції підкреслюється, що з військовополоненими слід завжди поводитися гуманно. Будь-яка незаконна дія або бездіяльність держави, що тримає в полоні, які призводять до смерті військовополоненого, що перебуває в її владі, або такі, що ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і розглядаються як серйозні порушення цієї конвенції. Зокрема, жодний військовополонений не може бути підданий фізичному каліченню або науковому чи медичному дослідові будь-якого характеру, що не пов'яза-ний з лікуванням військовополоненого та його інтересами.

За будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їх особистості і честі. Вони цілком зберігають свою цивільну правоздатність, якою користувалися під час захоп-лення у полон. Речі і предмети особистого користу-вання повинні залишатися у військовополонених. Вони мають бути забезпечені необхідним одягом і медичною допо-могою, питною водою і їжею у достатній кількості.

Військовополонені звільняються і репатріюються відразу ж по припиненні воєнних дій.

Підстави виникнення та реалізації міжнародно-правової відповідальності

Проблема підстав міжнародно-правової відповідальності держав справедливо привертає увагу вітчизняних і зарубіж-них правників, які досліджували її під різними кутами зору.

Серед вітчизняних теоретиків міжнародного