Другу групу посягань на мир становлять ворожі дії про-ти іншої держави, дії, що не є прямим воєнним актом, однак явно спрямовані проти іншої держави і тим самим безпосе-редньо створюють небезпеку воєнних конфліктів. До них на-лежать: пропаганда агресії, підтримка озброєних банд, неви-конання зобов'язань за міжнародними договорами, укладе-ними на захист миру (наприклад, невиконання міжнародних зобов'язань щодо скорочення озброєнь), тероризм.

Нарешті, до третьої групи він включає неприязні дії, що не можуть бути розцінені як ворожі у буквальному розумін-ні, проте вносять елементи відчуженості й розладу в мирні відносини народів. До них належать: виготовлення й розпов-сюдження підроблених документів і поширення фальшивих відомостей, спрямованих проти іншої держави, а також посягання на престиж і честь іншої держави.

Сушене міжнародне право не дає вичерпного переліку конкретних правопорушень. Адже скільки інтересів, які за-хищаються сучасним міжнародним правом, стільки може бу-ти й міжнародних деліктів.

Водночас класифікація безумовно можлива відповідно до поставленої мети вибору її критеріїв. Наведена вище класи-фікація, запропонована професором А. М. Трайніним, грунтується на критерії міри соціальної небезпеки міжнародного правопорушення.

За схемою, запропонованою Г. І. Тункіним, правопору-шення поділяють на дві категорії. До першої належать пра-вопорушення, що становлять небезпеку для миру, до дру-гої — решта правопорушень [18].

Безумовний інтерес становить класифікація міжнарод-них правопорушень, яку запропонував В. А. Василенко на підставі таких взаємозалежних і взаємозумовлених крите-ріїв:*

значущість міжнародно-правових актів і характер регу-льованих ними правових відносин;*

передбачуваний спосіб дій держави-правопорушниці;*

міра соціальної небезпеки і характер наслідків міжнародного правопорушення.

За цими критеріями можна виділити три основні види міжнародних правопорушень:*

ординарні міжнародні правопорушення;*

особливо небезпечні міжнародні правопорушення;*

найтяжчі міжнародні злочини.

Ординарні міжнародні правопорушення не мають явно виражених ознак, зафіксованих відповідними міжнародне правовими нормами. Ці ознаки встановлюють на основі аналізу відповідних міжнародних зобов'язань держави, що містяться в договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судів і т. п. До ординарних міжнародних правопорушень належать, як правило, порушення зобов'язань окремих держав одна перед одною.

Особливо небезпечні міжнародні правопорушення пов'язані з порушенням міжнародно-правових норм, у яких закріплені зобов'язання держав не тільки одна перед одною, а й перед усім міжнародним співтовариством держав. Вони являють собою дії, що становлять загрозу загальному миру й безпеці. До категорії особливо небезпечних можна віднести порушення заборон, що містяться, зокрема, у Женевськім конвенції про відкрите море 1958 р.. Договорі про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р. і т. п.

Найтяжчі міжнародні злочини становлять групу між народних правопорушень, ознаки яких, як правило, чітко сформульовано у міжнародних договорах, угодах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права та підтриманні міжнародного правопо-рядку. При вчиненні таких злочинів порушуються основопо-ложні загальні принципи міжнародного права. Їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в Цілому, а й міжнародну кримінальну відповідальність винних посадо-вих осіб.

Список використаної літератури:

Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції // Вісник академії правових наук України. – 1995. №3 – с.35-42.

Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА – М. 1997. – 324с.

Четверних В.А. Демократическое Конституционное государство: введение в теорию. – М.: ИГПРАН, 1993. – 230с.

Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США. Политико-правовой коментарий. – М.: Международные отношения. 1985. – 335с.