ходжень;

(Y - T) - доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y - T) + I + G

незмінна

величина

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:

dY c'

My/t = ---- = - -----

dT (1-c')

Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.

Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4 одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж розпочнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві обставини:

С = с'(1 - t) Y,

I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП;

і - ставка процента;

k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та

ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок

обернений: і_ _ І_.

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G

незмінна

змінна

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, матимемо:

DY k

My/i = ---- = - ------------

di 1-c'(1-t)-e .

Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.

Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці значення, матимемо м = - 1.15.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової

пропозиції від грошової бази.

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними

залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла-

дається з готівки та депозитів:

s

M = C + D, де С - готівка;

D - депозити.

Грошова база - це готівка на руках у населення та у

банківськихрезервах:

B = C + R, де В - грошова база,

С - готівка,

R - банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося віднос-

ними показниками (коефіцієнтами):

C

d = --- , де d - коефіцієнт розподілу доходів населення

D

на готівку та депозити;

R

r = --- , де r - норма банківських резервів, тобто час-

D

тина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D.

Підставимо значення С та R у формули:

MS

MS = d * D + D = D (d + 1); D = -----

d+1

B

B = d * D + r * D = D (d + r); D = ----

d + r

Після простих перетворень матимемо:

d + 1

MS = ------- * B

d + r

Продиференціювавши по В, дістанемо:

s

d M d + 1

mMs/B = ------ = ------

d B d + r

Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.

Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, матимемо: mMs/B = 3.7.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.

Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити деякі узагальнення:

1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому -формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала грошова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози, побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із перелі-

чених змінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' - гранична схильність до споживання, t - частка податків в доходах,е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу

доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шляхом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелі-чених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на

макроеконометричну.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть

значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний

дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики -

випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних

кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних

витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чинов-

ників, державних закупівель товарів (насамперед військової

техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна

дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро-

економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання

внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що мож-

ливості держави перерозподілити національний доход (через

державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має

відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової

економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулю-

вання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і

видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика

може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме викорис-

тання державного оподаткування і власних витрат для досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від