Загальна теорія організації інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах від злочинних посягань

Входження України в інформаційне суспільство потребує наукового обґрунтування його тенденцій, явищ, зокрема в контексті нового змісту такої складової суспільних відносин, як інформаційна безпека в умовах інформатизації стосовно захисту інформації в автоматизованих системах від злочинних посягань.

Критична маса науково-практичних знань, у тому числі на рівні експертних оцінок і системного аналізу емпіричного матеріалу історії розвитку інформаційних відносин, дозволяють сформувати елементи загальної теорії організації інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах.

Формування елементарної бази цієї теорії, з точки зору наукознавства, передбачає визначення методологічних аспектів та взаємозв’язків з іншими науковими дисциплінами.

На основі теорії критичної маси інформації визначається тенденція, що у своїй єдності за наукове явище, формується як міжгалузевий комплексний інститут (наукова дисципліна), що створюється на межі поєднання технічних і гуманітарних наук: правової інформатики, інформаційного права та тектології (теорії організації соціальних систем). Тобто, за природою свого походження інформаційна безпека має триєдиний зміст, що доповнюється і у перспективі буде доповнюватися спеціальними знаннями з інших галузей, підгалузей, інституцій технічних та суспільних наук.

З точки зору теорії організації і теорії систем, у їх науковому синтезі – теорії організації систем управління, формування цілеспрямованих, керованих систем (у тому числі будь-яких практичних заходів) – передбачає наявність визначення елементів системи та осмислення проблематики предметної галузі (її природи) в цілому.

Зазначимо, що елементами системи інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах від злочинних посягань виступають такі найважливіші чинники.

Елементи соціальної системи першого порядку:

перший – суб’єкти (окремі люди, їх спільноти, різного роду організації, суспільство, держава, інші держави, їх союзи, світове співтовариство);

другий – відносини між суб’єктами (суспільні відносини), що визначаються за певними об’єктивно існуючими критеріями - умовами.

Адміністративно-правові та кримінально-правові відносини виникають, змінюються і припиняються за умов волевиявлення суб’єкта, наділеного публічною владою для управління певною соціальною організацією (це, переважно, держава в особі органів публічної влади, керівники, посадові особи). При таких видах суспільних відносин переважає воля органу публічної влади, що покликана чітко визначити, сформулювати, закріпити у відповідній юридичній формі свою волю щодо суспільних відносин і створити механізм їх дотримання, переважно за допомогою методів переконання та примусу (адміністративно-правової чи кримінально-правової відповідальності).

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються і припиняються на умовах юридичної незалежності і рівності сторін, при взаємному волевиявленні цих сторін (суб’єктів).

Третій чинник – об’єкт суспільних відносин – інформація в автоматизованих (комп’ютерних) системах.

Відповідно до положень теорії систем визначимо елементи другого порядку – підсистеми, що є складовими системи першого порядку.

Серед таких існує класифікація суб’єктів суспільних відносин, яку можна розширювати залежно від потреб дослідження предметної галузі. Наприклад, суб’єкти інформаційної безпеки можна поділити на декілька категорій стосовно: правового статусу регулювання відносин – суб’єкти регулювання відносин та суб’єкти учасників відносин; мети учасників правовідносин – правомірні учасники та правопорушники тощо.

Класифікація суспільних відносин стосовно безпеки інформації в автоматизованих (комп’ютерних) системах має багатоаспектний зміст, який визначається залежно від галузей знань. Проте умовно їх можна поділити на два загальні види: соціальні та технічні.

Визначальними для них є тектологічні критерії: організаційно-управлінські, організаційно-правові та організаційно-технічні (останні визначаються також і через категорію “інженерно - технічні”).

У суспільно-правовому розумінні правовідносини інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах мають забезпечувати нормальне (безпечне) функціонування інформаційних систем, технічну основу яких складають засоби комп’ютерної техніки та засновані на них технології.

Провідна системна мета правовідносин – захист суспільних інформаційних відносин від негативних впливів на них: соціогенних (соціальних), у тому числі криміногенних; техногенних (аварій, технічних катастроф); природних (стихійних) впливів (стихійних лих).

Важливим аспектом загальних положень інформаційної безпеки стосовно захисту інформації в автоматизованих системах є наукове визначення і формулювання принципів її реалізації.

З точки зору теорії організації систем соціального управління, зазначені принципи повинні мати чітку ієрархічну структуру, визначення за певними критеріями. Виходячи з положень природи інформаційної безпеки як тектологічного явища, пропонується поділ принципів за групами першого порядку та подальшими (підсистемні, субсистемні). До першого порядку можна віднести: організаційно-правові; організаційно-управлінські; організаційно-технічні.

Залежно від науково-практичних потреб організаційної діяльності (організовування) принципи інформаційної безпеки можуть поділятися на групи другого та подальшого порядків.

Важливим аспектом проблем теорії організації інформаційної безпеки є визначення її напрямів на засадах комплексного підходу методів захисту. Умовно можна визначити такі напрями організації захисту інформації в автоматизованих системах: правові, управлінські, інженерно - технологічні.

Формування будь-якої теорії у методологічному аспекті передбачає визначення методів пізнання предметної галузі та науково обгрунтованого впливу (організація, управління) на предметну галузь.

Аналіз науково-практичних джерел та емпіричного матеріалу дозволив сформулювати предметний метод інформаційної безпеки (“метод застосування методів”, метод-принцип, мета-метод) – це комплексне застосування управлінських, правових та інженерно-технологічних методів захисту інформації в автоматизованих системах.

На основі зазначених положень можна зробити висновок про існування потреби формування проблематики окремих аспектів (інститутів) загальної теорії та практики інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах. У зв’язку з цим існує можливість виділення двох частин теорії: загальної частини (фундаментальних, загальних положень) та особливої частини (відносин щодо окремих напрямів функцій на основі загальних положень).

На загальнотеоретичному рівні визначимося у наступних ключових особливих проблемах інформаційної безпеки стосовно організаційного аспекту захисту інформації в автоматизованих системах.

Першу групу складають інститути проблем:

1) доступу до інформації;

2) забезпечення цілісності інформації щодо загроз її порушення;

3) комплексного контролю за інформаційними ресурсами у певному середовищі їх функціонування відповідно до матеріальних носіїв інформації – людських (соціальних), людино-машинних (людино-технічних) та технологічних;

4) сумісності