Кримінологічна політика у сфері боротьби з організованою злочинністю

Більшість економічно розвинених країн відчувають наслідки кримінального вибуху, пік якого у повоєнні роки прийшовся на 60 —70-ті роки. Проте саме останніми роками злочинність набула характеру глобальної проблеми, що пов’язано не стільки зі зростанням її рівня, скільки зі зміною якісних характеристик. Транснаціональна злочинність, тероризм у всіх його формах і проявах, організована злочинність, наркобізнес, вбивства на замовлення, масштабна корупція — ці та інші подібні злочини стали прикметою сучасного періоду розвитку цивілізації.

Відповідно до результатів численних опитувань населення однією з найгостріших соціальних проблем стала криза правопорядку. Значна частина опитаного населення відчуває незахищеність перед злочинністю. Безкарність кілерів, здирників, організаторів кримінальних “дахів” і фінансових “пірамід”, членів бандитських формувань викликає у громадян думку, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або не виявляють належної волі у протидії їм.

Згідно з оглядами, що підготовлені у різні роки Комітетом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, у багатьох країнах органи кримінальної юстиції основні зусилля спрямовують на боротьбу зі злочинністю серед соціально незахищених верств населення. Особливо це стосується країн колишнього соціалістичного табору. Незважаючи на те, що практично щодня відбуваються акції по “відмиванню брудних” грошей, вбивства на замовлення, економічні злочини, у місцях позбавлення волі перебувають здебільшого особи, розмір доходів яких до засудження не перевищував прожиткового рівня. Як відзначають опитувані співробітники виправних установ і як свідчить пенітенціарна статистика, кількість ув’язнених у місцях позбавлення волі зростає не за рахунок учасників банд та інших організованих злочинних груп, а за рахунок злочинців, що вчинили злочини, що не представляють значної суспільної небезпеки. Таким чином, проблема підвищення ефективності діяльності органів кримінальної юстиції у боротьбі зі злочинністю, особливо з її організованими формами, як і раніше залишається однією з самих актуальних.

Вирішення даної проблеми пов’язане з визначенням кардинальних напрямів державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, тобто з кримінологічною політикою. Відмінність кримінологічної політики від кримінальної політики держави полягає в тому, що зміст останньої визначається в основному процесами криміналізації і декриміналізації, пеналізації та депеналізації. За формою і спрямованістю кримінальна політика є концепцією боротьби зі злочинністю суто кримінально-правовими засобами. Зміст кримінологічної політики значно ширший і охоплює більший комплекс заходів політичного, правового, економічного, культурологічного характеру. Виникає закономірне питання: якими є зміст кримінологічної політики нашої держави у сфері боротьби з організованою злочинністю і наскільки вона ефективна?

Вирішальним фактором, на наш погляд, у визначенні основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому й організованою злочинністю зокрема є усвідомлення соціальної ролі кримінальних процесів і їх адекватна політична і правова оцінка.

Загальновизнано, що злочинність виконує в соціальному плані деструктивні функції. Організована злочинність, крім цього, несе в собі могутній руйнівний заряд, тому що не тільки дестабілізує різні інститути громадського життя, але й бере на себе функції державного управління або впливає на прийняття рішень органами державної влади у вигідному для себе напряму. Враховуючи властивість організованої злочинності до самовідтворення, можна прогнозувати підвищення політичної та економічної активності учасників організованих злочинних угруповань і залучення нових осіб до кримінальної діяльності. Зазначені тенденції вже відзначаються органами, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та аналітиками. Враховуючи це, держава повинна чітко визначити основні напрями протидії організованим формам злочинності. Це не означає, що дотепер держава не здійснює ніяких заходів у цьому напряму. Навпаки, не можна не помітити, що вживаються найрізноманітніші заходи організаційного, законодавчого, технічного характеру. Мова йде про інше. Створена державна машина з протидії організованій злочинності, образно кажучи, вона повинна не імітувати рух, а реально рухатися уперед, причому в цілковито визначеному напряму і з визначеною метою.

Реалізація цього завдання пов’язана з політичними процесами і, зокрема, з таким соціально значимим фактором, як політична воля. Її джерелом і провідниками є вищі посадові особи держави, у першу чергу, відповідальні за стан правопорядку в нашій країні. Як нам представляється, саме у сфері боротьби з організованою злочинністю як ніде потрібна сильна влада і політична воля. Як демонструє світовий досвід, найбільших успіхів у боротьбі з організованою злочинністю досягають ті державні діячі і керівники, які виявляють тверду волю не тільки у прийнятті необхідних законів і рішень, але і у забезпеченні їх виконання.

Ефективність боротьби з організованою злочинністю в Україні ми пов’язуємо з тим, якою мірою співробітники органів, на які покладено боротьбу з організованою злочинністю і здійснення правосуддя, проймуться цією політичною ідеєю, якою мірою на собі відчують вплив державної волі. Найбільш діючим проявом політичної волі у сфері боротьби зі злочинністю є безумовна реалізація принципу невідворотності кримінальної відповідальності. Будь-яка особа, незалежно від посади і майнового становища, у випадку вчинення злочину повинна постати перед правосуддям. Цього положення необхідно дотримуватися неухильно. До співробітників правоохоронних органів і судової системи у разі несумлінного чи непрофесійного виконання ними своїх обов’язків, або у разі виявлення фактів співробітництва з особами, причетними до вчинення злочинів, необхідно застосовувати жорсткі санкції, передбачені законодавством. Зазначене ніяк не протирічить основним демократичним принципами, навпаки, реалізація цього положення буде сприяти зміцненню демократичних принципів.

Кримінологічна політика у сфері боротьби з організованою злочинністю передбачає здійснення широкого комплексу заходів законодавчого та організаційно-технічного характеру. На сьогодні існує гостра необхідність у прийнятті нового закону, спрямованого на правове регулювання боротьби з організованою злочинністю, при розробці якого необхідно врахувати якісні зміни в організованій злочинній діяльності, нове кримінальне законодавство України, а також прийняті останнім часом міжнародно-правові акти, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю. Йдеться, у першу чергу, про Конвенцію ООН проти транснаціональної та організованої злочинності (Палермо, 2000), в якій відображено рекомендації світової спільноти щодо криміналізації дій учасників організованих злочинних груп, “відмивання” доходів, отриманих злочинним шляхом, корупції, принципів міжнародного співробітництва та інші важливі питання. Актуальним у зв’язку з цим стає прийняття закону про боротьбу з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом, для того щоб позбавити організовану злочинність матеріальних джерел існування.

Практика боротьби з організованою злочинністю свідчить, що організована злочинна діяльність переважно безпосередньо пов’язана з терористичною діяльністю. Невипадково ще VІІ Конгрес