ВСТУП

За сучасних умов підприємницька діяльність потребує детального законодавчого регулювання. Що покликали сприяти подальшому розвитку як різних форм підприємництва, так і економіки України в цілому. Ефективність господарювання значною мірою залежить саме від опрацювання. Засвоєння та реалізації на практиці тих правових норм, які визначають права та обов’язки всіх без винятку суб’єктів господарювання з огляду на специфіку кожного із них, зумовлену різноманіттям форм власності, сфер діяльності та іншими численними чинниками.

Зважаючи на комплексний характер підприємницького права, захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється за допомогою норм багатьох галузей права: цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та іншого. Проте засоби охорони означених чотирьох галузей права можна вважати найважливішими. А з огляду на те, що основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку (тобто будь-яка діяльність суб’єкта підприємницької діяльності в кінцевому підсумку зводить до збереження та за можливості звільнення власного матеріального достатку), саме цивільно-правові засоби захисту порушених прав та інтересів підприємців можна вважати базовими.

Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. Держава зобов’язана забезпечити реалізацію і захист суб’єктивних прав. В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Суть правового захисту в правовій літературі трактується неоднозначно. На думку Г.М. Стоякіна правовий захист включає в себе три моменти: видання норм, які встановлюють права та обов’язки, визначають порядок здійснення їх, захисту та застосування селекцій, діяльність суб’єктів із здійснення і захисту своїх суб’єктивних прав; попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій.

В.І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетворення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу.

М.С. Малеїн вважає, що правовий захист – це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків.

С.С. Алексєєв додеруться думки, що правовий захист – це державно примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку.

Правовий захист нерозривно пов’язаний з правовою охороною. Всяка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом. Ст.. 6 Цк України встановлює такі способи захисту цивільних прав: визнання цих прав; відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі; компенсація моральної школи; припинення або зміна правовідносин, стягнення з особи, яка порушила права, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (Штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Механізм захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності становлять об’єктивно наявні можливості для реалізації вищенаведених способів захисту. До них можна віднести: врегулювання спору у позасудовому порядку; розгляд і вирішення заяв скарг та інших документів органами виконавчої влади у порядку підлеглості; надання захисту правоохоронними органами в межах їх компетенції; нотаріальних захист, судовий захист (в тому числі _ Конституційним судом України, загальними судами, господарськими і третейськими судами).

Розділ 2. Розгляд спорів господарськими судами

Активне законотворення об’єктивно не може не призводити до певної неузгодженості, фрагментарності, а в деяких випадках і суперечності законодавчих та інших нормативних актів. Таке становище веде до невизначеності та різноманітності в деяких випадках правил регулювання підприємницького та іншого економічною діяльністю суб’єктів господарювання.

Здійснюючи судочинство у господарських відносинах, господарські суди, як спеціалізована ланка судової системи України, покликані не лише розглядати справи у відповідних спорах з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а й сприяти зміцненню законності у сфері господарських відносин.

Значну роль у вирішенні цих завдань відіграє діяльність. Вищого господарського суду України з вивчення та узагальнення судової практики господарських судів. Забезпечення однаковості застосування чинного законодавства України, що регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів, є одним з найважливіших напрямів роботи Вищого господарського суду України, оскільки сприяє поліпшенню правового регулювання господарських відносин, певною мірою спрямовуючи діяльність суб’єктів господарювання у правове русло.

Однаковість судової практики і визначеність юридичних відносин. Яка обумовлюється нею, має важливе значення для становлення демократичних засад правосуддя в Україні. Одним із конституційних принципів правосуддя відповідно до статті 129 Конституції України є рішення всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей же принцип відтворено в статті 42 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та статті 4, згідно з якою одним з принципів організації і діяльності господарського суду є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і господарським судом.

Про важливість питання однаковості правозастосування свідчить і те, що відповідно до статті 94 Закону України “Про Конституційний суд України” підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Ґрунтовні зміни в господарському процесуальному законодавстві, що сталися в зв’язку з проведенням так званої “малої судової реформи” вимагають наукових досліджень, які б мали бути покладені в основу розробки практичних рекомендацій та стали б орієнтиром в практиці застосування законодавства.

При