Допит підсудного (підзахисного) захисником у суді відрізняється від допиту інших учасників процесу тим, що захисник з підзахисним мають достатньо часу для того, щоб виробити необхідну “легенду” поведінки, яка б викликала довіру суду. Адвокат з підсудним повинні ретельно підготуватися до процесу, узгодити всі складні чи суперечливі питання, провести відповідні репетиції. З цього приводу І.Ю.Гловацький вважає, що проаналі-зувавши з підзахисним імовірні запитання, захисник може розраховувати на адекватні відповіді й поведінку в судо-вому засіданні підсудного, що є складовою успішного за-хисту [Глов, с.170]. Проте, це зовсім не означає, що підсудний повинен напам’ять завчити всі питання і відповіді на них, адже це не зможе залишитись непомітним для прокурора і суду і може негативно позначитись на завданнях, які ставить перед собою захист.

М.Бородін та Є.Мірошниченко вважають, що при допиті підсудного в судовому засіданні варто складати план допиту. При цьому відпрацбовується характер і послідовність запитань, визначається момент пред’явлення тих чи інших документів, оголошення висновків експертиз та—у передбачених законом випадках—показань підсудного на попередньому слідстві [пр у 96, №5, с.38].

Перш за все, при допиті в судовому засіданні захисник повинен уважно вислухати підсудного. Якщо ж підсудний ухиляється від лінії захисту, його необхідно тактовно зупинити.

Дуже важливо при допиті ставити підсудному запитання у формі, яка б не допускала двозначності розуміння. Також не потрібно нанизувати кілька запитаннь на одне. При такій постановці питання підсудний може заплутатись, пропустити суть запитання, розгубитися і дати невдалу захисну відповідь, що зведе нанівець весь допит підсудного, метою якого є перетворити показання підсудного на сильний захисний ресурс. При цьому, не одержавши вичерпної відповіді на складне запитання, що містить у собі кілька простіших, адвокат перепитує підсудного, а той, намагаючись здогадатися чого від нього вимагають, повторює свою відповідь, що, в свою чергу, справляє на суд досить негативне враження. Отже, для одержання від підзахисного зрозумілих, чітких і вичерпних відповідей, запитання, які ставить захисник повинні відповідати таким же критеріям. Як стверджують практики, чим більше захисник поставить корот-ких, конкретних й точних запитань, на які буде дано чіткі однозначні відповіді підсудного, тим більше шансів для захисту добитися бажаного судового рішення [Гловац, с.170].

Отримавши відповідь на своє запитання, захисник не повинен квапитись задавати наступне питання, а слід кілька секунд почекати і переконатися, що відповідь записано до протоколу судового засідання.

Щодо відомостей негативного характеру, які стосуються особи підзахисного, то вони й без адвоката сповна будуть використані прокурором. І якщо адвокат сам «підво-дитиме» суд до думки про неблагополучне минуле та своїми запи-таннями стимулюватиме у пам'яті суддів негативні факти з біог-рафії свого підзахисного, то тим самим він, по суті, знецінювати-ме його пояснення. Небезпечним для захисту є нагадування про минулу судимість, аморальні вчинки, факти нещирої поведінки з боку підсудного, що подекуди для «об'єктивності» дозволяють собі адвокати. Неприпустимо також висловлювати своє негативне ставлення до підсудного (наприклад, якщо це не ваш клієнт і його інтереси су-перечать інтересам вашого підзахисного). Під час допиту ні захисник, ні прокурор не повинні вдаватися до неетичних заяв і реплік.

Наведемо приклад. У справі Ч. підсудний, який раніше заперечував свою причетність в епізоді розкрадання, дав відповіді, в яких визнав свою участь. Адвокат, вирішивши створити враження, що це визнання не було правдивим, свій допит, розпочав із зауваження: «Допит прокурором за-кінчено. А тепер розкажіть правду» [ароцкер так і ет, с.62]. Використання в подібних ситуаціях такого прийому не принесе, ймовірно, підсудному ніякої користі.

На думку І. Ю. Гловацького, непривабливою виглядає ситуація, коли захисник, ніби-то намагаючись переконати суд, що хоче допомогти йому у встановленні істини, вимагає від підсудного говорити у су-ді лише правду. Така «ведмежа» послуга захисника ні до чого доброго не приводить, оскільки такий захисник втрачає в очах учасників процесу повагу й довіру [Гло, с.171].

Досліджуючи в своїй дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук процесуальний порядок допиту підсудного, Льовкін В.Л. виявив ряд недоліків, для усунення яких зробив низку пропозицій, зокрема, заборонити перебивати підсудного або особу, що проводить допит (крім випадку відведення навідного, неналежного чи недопустимого запитання або в зв’язку з необхідністю відновити порядок в судовому засіданні); при зміні обвинувачення в суді (ст. 275, 277 КПК) передбачити допит обвинуваченого за зміненим обвинуваченням [Льов, с.10].

Надзвичайно важливим критерієм адвокатського професіоналізму є вміння захисником проводити під час судового слідства допит неповнолітнього підзахисного.

Багатовікові психологічні дослідження вказують на те, що в показаннях малолітніх та неповнолітніх осіб частіше спостерігається забутливість, самонавіювання, характерною є схильність до фантазування. Перекручення та неправильного сприйняття подій і фактів, обмовляння, які не завжди залежні від намірів цих осіб і є немотивованими. Неповнолітні часто неправильно розуміють зміст таких понять, як “дружба”, “обов’язок”. Саме тому, нелегко розібратися у таких показаннях і