Після допиту свідків залишились нез'ясованими дві обстави-ни: що викликало напад підсудного на Андрєєву і куди подівся ніж. Прокурор сказав, що не потребує пояснень свідків, які не з'явили-ся. Захисник просить оголосити свідчення свідка Платонова. Оголошені були такі уривки: «Ми відвели Васильєва до міліційного відділку. Той ішов спокійно і твердив, що ще « згадає старшому...». Я готовий засвідчити, що перед тим, як Васильєв ударив Андрєєву, «вона його по обличчю не била». Коли ми везли Васильєва че-рез канал, він попросив звільнити його руку, щоб висякати носа; я звільнив його руку, він засунув її у кишеню піджака і тут же витяг, не витягнувши хустинки. У поспіху я не звернув на це уваги, але пізніше, коли під час обшуку у Васильєва не знайшли ножа, я подумав, що він у ту хвилину викинув ніж, що був у нього».

Аналізуючи ситуацію, П. Сергеїч заявляє, що якщо говорити пря-мо, захисник своїми руками затягнув зашморг підзахисному. Так, підсудний заслуговував на каторгу і слід визнати, що етично недопустимий, грубий прорахунок захисника послужив правосуддю. Проте хіба помилився тільки захисник? Хіба не було грубого прорахунку з боку прокурора, обов'язок якого полягав у викритті злочинця? Наслідок? Він у тому, що справедливий обвинувальний вирок ґрунтується на двох грубих помилках (прокурора і захисника).

Коли в захисника запитали, для чого він вимагав допиту свідків, той відповів: «Про всяк випадок. Я думав, щось з'ясуєть-ся ». Це і є той самий випадок, коли комусь зі свідків вдасться «потопити» підсудного. Пан або пропав. Така гра в орлянку на долі підсудного для захисника неприпустима [Сергеїч, с.158-159].

При допиті свідків у судовому засіданні найважливішим завданням для захисту є:

- отримання від свідка відповідно до вимог криміналь-но-процесуального закону повних, правдивих, об'єктивних і відображаючих істину показань;

- пояснення причин суперечностей у показаннях одного й того ж свідка при допитах, проведених у різний час на досудовому слідстві;

- виявлення невідповідності показань свідків матеріа-лам кримінальної справи, а також показам обвинуваченого (підсудного), потерпілого, інших свідків;

- виявлення й пояснення суперечностей у показаннях свідка, які він давав на досудовому слідстві, й показаннях, даних ним у судовому засіданні;

- отримання від свідка показань, що виправдовують підзахисного або пом'якшують його відповідальність;

- підготовка матеріалу для захисної промови [Глов, с.180].

Перед допитом у суді суддя попереджає свідка про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Проте, як стверджують психологи, це—далеко не найсильніший аргумент для свідка. На думку деяких практиків в галузі юриспруденції, сильнішим аргументом є присяга, яка діє через внутрішнє переконання, через самонавіювання. Свідок повинен скласти присягу про те, що свідчитиме правду. Особиста присяга для свідка є певним психологічним табу [зейк, с.242].

Захисник при підготовці до допиту свідків має з'ясувати у підзахисного його стосунки із свідками. Якщо є необхід-ність, звертає увагу суду на існування тих чи інших, примі-ром, неприязних взаємин свідка з підсудним, оскільки ця обставина може мати важливе значення для належної оцінки судом показань свідка [глов, с.177-178].

На думку Коновалової В.Е., будь-який вид допиту –свідка, підозрюваного, обвинуваченого—починається з встановлення психологічного контакту, тобто такого, яке сприяє спілкуванню, яке може привести до найбільш ефективних результатів [коновалова, с.65].

Згідно зі ст.303 КПК України кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з’ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі []. Запитання свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано.

На практиці судді нерідко порушують цей порядок і першими проводять ґрунтовний допит свідків, з'ясовуючи всі обставини справи, на які він може вказати до того, як це зроблять прокурор і адвокат. Вважають, нібито це дає виграш у часі. Проте у подібно-му випадку може створитися враження, що суддя перейшов на певну позицію — обвинувачення або захисту. Ні те, ні друге пра-восуддю не сприяє. Нерідко при цьому і захисник, і прокурор роб-лять висновки про те, куди схиляється суддя, і починають з над-мірною увагою і навіть з «притиском» допитувати свідка. В резуль-таті судді доводиться уточнювати його пояснення й повторювати допит. Отже, замість того, щоб заощаджувати час, суддя створює напруження у процесі, спричиняючи заяви адвоката або прокуро-ра у порядку ст. 260 КПК України про заперечення проти дій голо-вуючого і занесення їх до протоколу судового засідання [Зейк, с.245]. Аналогічної думки дотримуються і інші адвокати-практики, вказуючи, що як-що ж захисник переконується, що головуючий не лише по-рушує порядок допиту свідка, але з характеру заданих за-питань явно випливає упередженість, намагання витягнути із свідка показання лише з метою підтвердження обвинува-чення, то захисникові немає що втрачати й швидше за все слід піднятися і зробити офіційну заяву для занесення у протокол судового засідання зауваження щодо порушення порядку допиту свідка. [Глов. С.179].

Досвідчені адвокати стверджують, що навіть свідки об-винувачення будуть більш лояльні до адвоката під час їх допиту, якщо адвокат зуміє з самого початку допиту засвід-чити увагу до свідка [Глов. С.175].

При допиті свідків в судовому засіданні захисник повинен звернути увагу на те, даю-чи показання в присутності підсудного або потерпілого, сві-док може побоюватися їх реакції чи можливої помсти в майбутньому чи, навпаки, може відчувати жалість до підсудного, що спричинить пом'якшення його показань.

Можливість притягнення