Засіб асоціативного вибору. Застосовується тоді, коли свідок достеменно знає обставини явища, яке він спостерігав, але не може пригадати час чи період події. В такому разі задаються за-питання свідкові щодо інших достовірно існуючих і відо-мих подій, фактів і запитується свідка, чи обставини, про які він розповідає, мали місце до чи після цього. Так, крок за кроком свідок сам наближається у своїх роздумах і спо-гадах саме до події, якою цікавиться суд.

Засоби стимуляції згадування з використанням асоці-ації за подібністю й контрасту. Полягають у тому, що свідок у судовому засіданні взагалі не може пригадати обставини, щодо яких його викликали на суд. У такій ситуації захис-ник може використати наочний матеріал, наприклад, фото-графічні знімки місцевості, яка була об'єктом спостере-ження свідка. Побачивши таку фотографію в суді, свідок пригадає, де відбувалася та чи інша подія. Правда, не у всіх випадках такий засіб можна використовувати. Коли, скажі-мо, свідок усе пригадав, а окрему деталь своїх показань не може уточнити, то представлення такої фотографії може стимулювати свідка давати показання, чого він раніше мо-же взагалі не зауважив.

Засіб асоціативного стимулювання згадування за конт-растом. Полягає в тому, що свідкові повідомляють ознаки й властивості, які не притаманні об'єкту, що досліджується, які свідок заперечує, наближаючись до істини [Глов, с.181-182].

Л.Ароцкер пропонує такі тактичні прийоми допиту свідків в судовому засіданні:

Раптовість (допитувач ставить свідку питання, не пов’язане з попереднім, розраховуючи при цьому, що допитуваний повідомить суду факти, які намагався приховати);

Послідовність (запитання задаються з наростаючою силою);

Використання позитивних якостей особи (наголошуючи на них допитувач сподіваєься, що свідок усвідомить їх несумісність з неправдою, що й допоможе отримати правдиві показання);

Допущення легенди (захисник дозволяє допитуваному виговоритись, наперед знаючи, що його показання є неправдиві, а вже потім наводить докази неправдивості цих свідчень);

Припенення брехні (на самому початку допиту, коли свідок дає непрадвдиві показання захисник своїми запитаннями викриває допитуваного в брехні);

Відволікання уваги (здійснюється за допомогою другорядних запитань, щоб свідок втратив пильність).

Також Л. Ароцкер виділяє тактичні прийоми, вироблені практикою, до яких він відносить:

Зіставлення (полягає у зіставленні суперечливих показань з іншими доказами і з’ясування у допитуваного, чим він ці розбіжності пояснює);

Уточнення (за допомогою з’ясування незначних деталей уточнюються певні обставини);

Деталізація чи конкретизація (загальні показання розбиваються на ооокремі факти. Епізоди, що дає змогу глибше їх дослідити);

Контроль (постановка питань, які безпосередньо не стосуються теми, але за їх допомогою одержуються відомості для перевірки показань);

Нагадування (допитуваному допомагають пригадати окремі факти, щоб заповнити прогалину в показаннях);

Наочність (використання фотографій, схем, ілюстрацій дає можливість свідку повніше розповісти про події).

Існують також і інші рекомендації до допиту свідків, які вироблені практикою. До них можна віднести:

Не задавати питань, коли ймовірність сприятливої для захисту відповіді є незначною;

Не питати про обставини , які не мають жодного значення для успішної реалізації захисної функції;

Не ставити запитання про обставини, які вже встановлені судом;

Формулювати питання просто й зрозуміло;

Вислуховуючи відповідь дивитися в очі відповідаючому;

Спочакту задавати питання, відповідями на які будуть сформовані показання, що є найбільш важливі для захисту;

Про сумнівні обставини запитувати з великою обережністю;

Вчасно зупинитися, коли отримано відповіді на всі важливі запитання.

У літературі, як і в судовій практиці визнано, що невдалими є ті запитання, на які допитуваний може відповісти «так» або «ні». Зовнішня привабливість таких запитань не знімає того, що вони є носіями інформації допитувача, а не допитуваного. Такі запитан-ня містять елементи навідних запитань і, по суті, позбавляють до-питуваного можливості висвітлити обставини, які не виражають-ся словами «так» або «ні» [Зейк. С.252].

Існують також ситуації коли свідок змінює свої показання. Для виявлення, які ж показання були неправдивими, адвокати в своєму арсеналі також мають кілька спеціальних прийомів, до яких можна віднести:—

зіставлення зміненого показання з іншими доказами. Свідку пред'являють докази, які узгоджуються з його показання-ми на попередньому слідстві (наприклад, речові письмові докази, висновки експертиз);—

послідовне дослідження зміненого показання частинами. Суть цього прийому полягає у тому, що свідкові частинами, поступово оголошують показання, які він дав під час попе-реднього слідства, і з'ясовують, чи підтверджує він оголо-шену частину своїх показань, а якщо заперечує або змінює, то з яких причин. Такий прийом дає змогу перевірити об-ґрунтованість зміни показань свідком;—

зіставлення показань між собою. Зіставляються різні пока-зання, дані на попередньому слідстві, і з'ясовується, чи немає суперечностей між ними й між новими показаннями. В результаті такого прийому можна встановити, що свідок повідомляв у своїх показаннях деталі різних подій [зей, с.258].

На думку В.К. Шкарупи, О.В.Філонова, А.М.Титова, Ю.Я.Кінаш методика викриття завідомо неправдивих показань включає:*

оцінку загальної правдоподібності показань та вста-новлення неправдивих;*

виявлення мотиву неправдивих показань;*

викриття неправдивих показань;*

спонукання до правдивих показань [адв-ра, с.238].

Важливою умовою успішного проведення допиту також є послідовність поставлених запитань. Рекомендується спочатку ставити питання, які не викликають у свідка негативної реакції, потім—нейтральні запитання, а в самому кінці допиту—найважливіші питання, які цікавлять захисника.

Слід також продумати перелік доказів, які необхідно пред'я-вити свідкові у процесі допиту, з посиланням на аркуші криміналь-ної справи; клопотання, спрямовані на перевірку достовірності показань свідка (наприклад, про експертизу з метою з'ясування його здатності правильно відтворювати обставини, які мають зна-чення для справи, тощо) [Львова, с.103].

Льовкін В.Л. виділяє характерні лише для судового