Як наголошує В,Т. Маляренко, “при здійсненні своїх повноважень він має обирати тільки такі засоби і способи, які допускаються законом. Вони повинні бути коректеими і законними” [маляренко, с.336].

Адвокат повинен використовувати всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого або пом’якшують його відповідальність, і надавати йому необхідну юридичну допомогу [пр у 2005 № 4, с.38].

Але, що ж розуміти під цими поняттями “засоби” і “способи”?

Сутність засобу полягає не в діях чи видах діяльності, а в тому, що засоби захисту являються способом досягнення мети захисту, який закріплений в законі у вигляді визначених форм [жамиева. С.8].

Що ж до способу, то він є конкретним і змістовним. А засіб вже конкретизується в способі його застосування. Засоби захисту, являючись професійною формою діяльності в процесі реалізації, самі перетворюються в зміст діяльності і здійснюються в відповідній формі за допомогою способів захисту. Засоби захисту визначені в законі в основному (але не у всьому об’ємі) через такі категорії як права обвинуваченого, підозрюваного, підсудного по здійсненню чи нездійсненню дій, повноваження захисника на здійснення певних дій. Тобто засоби захисту являються в законодавчому вираженні потенційними діями, але не діями в їх реальному існуванні. Останніми засоби захисту стають через способи, які не завжди передбачені в законі. На думку Жамиевої Р.М. засоби в законі чітко визначені (наприклад, заявлення клопотань, скарг, участь в слідчих діях), а щодо способів захисту, то визначеними є тільки межі їх застосування у вигляді правових меж тієї чи іншої процесуальної дії, правил здійснення слідчих дій, які застосовуються адвокатом по аналогії до загальних принципів і правил, які по можливості можна використати в діяльності адвоката-захисника [жамиева, с.9].

Частина способів передбачена в КПК України у вигляді права чи обов’язку використовувати той або інший спосіб при реалізації засобів, а частина—не зазначена, але використовується на практиці. Тому, якщо законність засобу означає використання тільки вказаних в законі конкретних засобів, то законність способу означає використання вироблених наукою і практикою прийомів, що не порушують закон.

На думку Маляренко В.Т., “він [захисник] не повинен брати на себе обов’язок захисту, якщо клієнт ставить вимогу використовувати при захисті засоби, які спотворюють дійсність” [сумні тенденції, с.334]. “Він має стримувати підзахисного від намагання захищатися незаконними методами” [сумні тенденції, с.334].

Відповідно до Основних положень про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН (серпень 1990 р.) щодо запобігань злочинам, адвокати як важливі учасники відправлення правосуддя повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії і надавати допомогу клієнтам буль-яким, але тільки законним, способом та вчиняти лише правові дії для захисту їхніх інтересів [святоцький медведч, с.298-299].

Як слушно зазначають деякі автори, тактика захисту повинна включати як загальні питання (прийоми взаємодії з обвинуваченим при наданні йому юридичної допомоги, розробка правової позиції, планування захисту на різних стадіях процесу), так і конкретні рекомендації щодо способів і прийомів реалізації адвокатом правової позиції на кожній стадії кримінального судочинства (в процесі участі в слідчих чи судових діях, при безпосередньому здійсненні захисником визначених дій [вар, кр-ка, с.48-49].

Тактичні прийоми, які застосовуються захисником часто пов’язані з тактичним ризиком. Обумовленість тактичного ризику слідчою та судовою ситуацією, що склалася, виражається в об’єктивній необхідності проведення тих чи інших дій. При цьому, однією з основних умов тактичного ризику можна назвати змагальність, що проявляється в боротьбі сторони обвинувачення і сторони захисту протягом всього процесу [автореф Кон].

Вважається, що, перш ніж прийняти рішення про застосування того чи іншого тактичного прийому, захисник повинен уявляти, для досягнення якої цілі слугує застосування даного тактичного прийому, і оцінити можливий тактичний ризик. Для цього необхідно змоделювати можливі варіанти розвитку ситуації шляхом виконання наступних операцій:

визначення цілі тактичного впливу;

врахування сил і засобів інформаційних ресурсів кожної із сторін;

співвідношення цілі і засобів;

вичерпна розробка всіх можливих способів дій—великої кількості типових програм, складених з врахуванням особливостей справи і ступеня протидії зі сторони обвинувачення;

“програш” їх на моделі, прогнозування кінцевих рішень;

аналіз отриманих результатів, вибір дій з найменшим ризиком [автореф].

Діяльність захисника носить односторонній характер, вона завжди направлена тільки на захист громадян. Професійний обов’язок адвоката-захисника полягає в тому, щоб не допустити необгрунтованого притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, використовувати всі передбачені законом засоби і способи для з’ясування обставин, які виправдовують обвинуваченого чи пом’якшують його відповідальність [Варф, русанов, с.29].

В виборі засобів і способів захисту, визначенні правильності юридичної кваліфікації адвокат не зв’язаний думкою свого клієнта. Він самостійно веде роботу по справі [Варф, русанов, с.30].

Важ-ливими засадами тактики захисту є такі: не створюй ко-лізій, іди до кінця за обраною тактикою, не визнавай вини невинуватого, не конфліктуй з потерпілим, зіставляй свої тактичні дії з вимогами адвокатської етики [глов, с.165].

Одними з основних вимог, які пред’являються до тактичного прийому являється його допустимість і відповідність закону. Так А. Ю. Головин вказує наступне : ”В літературі зустрічаються класифікації тактичних прийомів на допустимі і недопустимі. Такий поділ уявляється неможливим, оскільки допустимість—одна з основних вимог, які пред’являються до тактичних прийомів, їх характерна ознака. Іншими словами, недопустимим тактичний прийом бути не може” [кон,так протид обв-ню].

Підкреслюється, що питання тактики професійного захисту в тій частині, в якій вони не регламентовані законом, регулюються корпоративними нормами, яким притаманний моральний характер. Адвокат-захисник повинен намагатися не порушувати моральних і етичних норм [гармаєв].

Далі ж Гармаєв Ю.П. уточнює, що