Промова має бути тактичною й коректною щодо суду, учасників процесу, осіб, які беруть участь по справі. Представляти свою думку необхідно спокійно, без образ, стримано і коректно.

Ми погоджуємося з М.Ю. Барщевским, який стверджує, що “адвокат в захисній промові повинен застосовувати по відношенню до осіб, допитаних по справі, такі формулювання, які б не могли бути розтлумачені як образливі по відношенню до цих осіб” [с.119].

Отже, сумлінне ставлення до виконання адвокатом своїх обов’язків, належна повага до всіх учасників процесу та дотримання морально-етичних норм—це ті фактори, які формують думку про конкретного адвоката як про людину, професіонала, і, звичайно, впливають на виконання ним його основної функції в кримінальному процесі—захисту свого підзахисного.

Як слушно зауважують Гребеньков Г.В. та Фіолевський Д.П., захисна промова вимагає від адвоката концентрації всіх його сил і здібностей, уміння і культури, таланта і найвищого такту. Одне необережно вимовлене слово чи невдало сформульоване питання, здатні викликати в залі емоції та спричинити непередбачені наслідки [гребен, фіол, с.173].

Саме тому, виголошення адвокатом захисної промови є надзвичайно відповідальним завданням, виконання якого часто супроводжується “підводними рифами”, адже закон детально не регулює зміст і форму промови, а покладає вирішення цього завдання на кожного адвоката-захисника, який при цьому повинен послуговуватися тактичними, методичними та етичними прийомами з метою здійснення ефективного захисту в кримінальній справі.

Підсумовуючи цей підрозділ, не можливо не наголосити, що “основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, --ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підзахисному” [риторика, с.360].

3.2. Репліка захисника як одна із складових судових дебатів

Відповідно до ч.5 ст.318 КПК України “після закінчення промов учасники судових дебатів ма-ють право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному” [].

Я.П. Зейкан вважає, що репліка — це за-перечення проти промови або її частини [с.291].

На думку Загурського О.Б., репліка являє собою промову, але більш конкретну, стислу, яка присвячена тільки суттєвим моментам справи. За своїм призначен-ням репліка - це відповідь на промови або репліку інших учасників процесу [Заг, стаття, с.187]. Подібної точки зору дотримується і Лобойко Л.М.: “Репліка—це повторний виступ у судових дебатах із запереченням на виступ іншого учасника судових дебатів” [с.106].

Автори Юридичної енциклопедії дають наступне визначення репліки. “Стисла, коротка повторна промова учасників судового розгляду на завершення судових дебатів із запереченням з питань, що мають значення для правильного вирішення справи [юр енц, т 5, с.293].

Репліка являє собою короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові (репліка на репліку не допускається), і може стосуватися твердження, зробленого опонентами в дебатах [король мален, с.108].

Основне призначення судової репліки полягає у тому, щоб привернути увагу суду до можливого перекручення фактів, домислів та принципово неправильних суджень, допущених учасниками судових дебатів як у своїх промовах, так і у вже висловлених репліках [юр енц, т 5, с.293]. Такої ж точки зору дотримуються і Міхеєнко, Нор, Шибіко [кр проц, с.395].

Ми погоджуємося з думкою, що репліка не є обов’язковою складовою частиною судових дебатів. Скористатися реплікою—це право, а не обов’язок учасника судових дебатів. Тобто після закінчення судових промов головуючий повинен з’ясувати бажання учасників судових дебатів взяти слово для репліки. Проте, про своє бажання виступити з реплікою ячасник судових дебатів може заявити суду і за власною ініціативою [загур. Книга, с.15]. При чому, учасник, який виявив таке бажання, повинен пояснити, з приводу чиєї промови та якої її частини хоче виступити з судовою реплікою [юр енц т5, с.293].

У репліці в максимально стислій формі слід вказати на суть розходжень або суперечностей, висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, що підкріплюють ці висновки; кінцеві висновки, які випливають з аргументації [зейк, с.291].

При написанні даного дослідження ми зверталися з опитуванням до членів Івано-Франківської міської колегії адвокатів. На їхній розсуд було поставлене наступне питання: “В яких випадках Ви після виголошення захисної промови користуєтесь правом репліки?”. Зокрема, Бортник Леонід Іванович відповів, що виголошує репліку у випадку перекручення державним обвинувачем фактів, а також тоді, коли прокурор цитуючи які-небудь документи чи висновок експерта не дочитує думку до кінця, цим самим спотворюючи зміст сказаного.

Що ж до рекомендацій, які висуваються до виголошення репліки, то зауважується, що вона не повинна бути перетворена ні в повторення, ні в продовження основної промови.

Ми вважаємо, що захисник не повинен розраховувати на репліку як на можливість допивнити основний виступ. Аналогічної точки зору дотримується О.С. Врублевський, який стверджує, що використання репліки для доповнення або зміни своєї промови в дебатах не допускається [юр енц т5, с.293].

Авторський колектив навчального посібника “Риторика загальна та судова” зазначає, що прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в наданні додаткового слова під виглядом репліки [ритор, с.358].

Залишати будь-яке питання (чи групу питань) без висвітлення в основній промові, з розрахунку на репліку, є неправильним ще й тому, що репліки може і не бути. Наприклад, якщо