У Великому тлумачному словнику української мови методика визначається як сукупність взаємозв’язаних способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи [с.664].

Методику можна визначити як сукупність взаємопов’язаних способів і прийомів послідовної, цілеспрямованої діяльності, направленої на ефективне і економне вирішення аналогічних задач певного класу [Вар,защита, с.191].

На думку Острогляда О.В методика являє собою сукупність (систему) правил і прийомів, які адвокат зобов’язаний виконувати з метою успішного вирішення покладених на нього завдань, ефективного й якісного здійснення захисту в кримінальних справах, представництва інтересів потерпілого, цивільного позивача і відповідача [с.373].

Результативність будь-якого виду юридичної діяльності знаходиться в нерозривному зв’язку з методичними прийомами і рекомендаціями, направленими на вирішення встановлених законом задач, і ступенем їх дотримання в процесі діяльності по вирішенні завдань кримінального судочинства, що протікає в екстремальних умовах [вар, защита, с.192].

Проте, як прикро зазначити, положення методики на сьогоднішній день розроблені тільки щодо слідства, але окремі аспекти криміналістичної методики можуть бути корисні і при створенні методики захисту по кримінальних справах в суді першої інстанції.

Аналізуючи досягнення юридичної науки в галузі криміналістичної методики, не можна не зауважити, що створенню загальної методики захисту і методик захисту в конкретних категоріях справ не приділяється достатня увага. Можна сказати, що теорія цього питання ще тільки зароджується, спроби ж створення методичних рекомендацій загального характеру і окремих методик захисту по окремих видах і групах злочинів не можна визнати вдалими, оскільки в якості їх основи використовується лише власний досвід авторів рекомендацій чи матеріали обмеженого узагальнення. Крім того, майже всі розробки здійснюються на слабкій теоретичній основі, в умовах розрізненої і часто не єдиної практики в різних колективах адвокатів, без чіткого визначення змісту методики адвокатської діяльності в кримінальних справах [вар, защита, с.195].

Деякі практики під методикою захисту розуміють систему правил і прийомів роботи захисника, що обов’язкові до виконання адвокатом з метою найбільш успішної його діяльності [вопр защити, єлькинд, с.71-72].

За обсягом, цілеспрямованістю і характером методику роботи адвоката в кримінальних справах можна поділити на загальну і окрему. Перша стосується таких правил і прийомів, які адвокат має використовувати на всіх стадіях кримінального судочинства і в усіх категоріях кримінальних справ. Ці правила і прийоми мають загальний характер, а застосування їх не залежить від стадії кримінального процесу і категорії справи, в якій адвокат здійснює захист або представляє інтереси потерпілого [острг, с.373-374].

Мартинчик Є. та Титаренко В. вважають, що окрема методика роботи адвоката в кримінальних справах є системою правил і прийомів, обумовлених специфікою тієї або іншої кримінальної справи та обов’язкових до виконання при веденні захисту або представництві інтересів потерпілого, цивільних позивачів і відповідачів, оскільки ці правила і прийоми сприяють найуспішнішому виконанню адвокатом покладеної на нього функції. Серед цих правил і прийомів вони виділяють правила і прийоми: 1) закріплені в нормах закону; 2) вироблені практикою адвокатської діяльності [с.70].

З вищезазначеною думкою не погоджується Т.В.Варфоломєєва, яка стверджує, що правові норми не можуть одночасно виступати в ролі методичних рекомендацій; останні, як відомо, виробляються самою практикою, являються в принципі вибірковими і альтернативними [вар, крим-ка, с.131].

Така теоретична плутанина та відсутність єдності думок з даного питання утруднює розвиток методики захисту, проте для розвитку даного питання є загальнотеоретичні основи, і, що найголовніше, цього вимагає практика.

Методика захисту повинна передбачати загальні принципи методики захисту; принципи методики захисту на окремих стадіях кримінального судочинства; окремі принципи методики захисту (правила) по конкретних видах злочинів; спеціальні правила методики захисту по окремих групах злочинів (неповнолітніх, осіб з фізичними чи психічними вадами і т.д.) [вар. Крим-ка, с.132].

Розробка як загальної, так і окремих методик повинна підпорядковуватись певним правилам та загальним принципам методики захисту. Подібні правила представляють автори-криміналісти стосовно методики розслідування. На думку Т.В.Варфоломєєвої, з урахуванням цих правил методика захисту повинна передбачати:

планомірність здійснення системи дій по захисту, забезпечення максимального врахування прав і законних інтересів підзахисного, економічність діяльності захисника;

обумовленість дій встановленим законом колом питань, які повинен вирішувати адвокат при здійсненні захисту, причому без виходу за межі предмета доказування;

типову криміналістичну і кримінально-правову характеристики даного виду чи класу злочинів;

залежність від конкретних обставин справи і процесуально-криміналістичної ситуації;

оптимальність системи дій захисника і кожної дії окремо, що забезпечують повноту, точність і об’єктивність встановлення істини в межах завдань, які вирішує захист взагалі і зокрема;

оптимальність послідовності дій захисника;

динамічність, рухливість запланованих дій, можливість внесення відповідних корективів [вар. Крим-ка, с.132-133].

При побудові методики захисту необхідно враховувати те, що принцип законності також повинен бути основоположним в діяльності адвоката-захисника. Норми процесуального закону повинні строго дотримуватися і при конструюванні методики захисту, і при виконанні захисником конкретних дій.

В ролі джерела окремих методик, в якій би формі вони не були представлені, перш за все виступає узагальнений досвід захисту по окремих категоріях справ. Для створення ж методик, максимально наповнених організаційними, тактико-криміналістичними і психологічними елементами, необхідна кропітка і ціленаправлена праця колективів, зокрема громадських науково-дослідних інститутів судового захисту [вар, крим-ка, с.136].

Дані, необхідні для розроблення методики захисту в кримінальних справах можна одержати з конкретних кримінальних справ, в яких брали участь адвокати. Не менш важливим також є анкетування та інтерв’ювання найбільш кваліфікованих адвокатів-практиків, а також тих, що займаються науковою і методичною