фахівця, огляду місця події із застосуванням відеозйомки тощо позитивно доводить, що мав місце не підпал, а загорання сталося внаслідок удару блискавки. Другий—доказування фактів та обставин, які однозначно свідчать про неучасть підзахисного у діянні, яке ставиться йому у вину, алібі наприклад, або доводить відсутність у його діях складу злочину, припустимо, у справі щодо обвинувачення підзахисного у зловживанні владою або службовим становищем (ст.364 КК) через відсутність ознак суб’єкта злочину. Третій—доказування фактів та обставин, які свідчать про неналежність, недопустимість доказів, на яких грунтується обвинувачення та недостатність інших доказів для достовірного висновку про участь підзахисного у вчиненні злочину чи його вини, обгрунтовуючи тим самим необхідність застосування конституційного правила презумпції невинуватості (ст.62 Конституції України) [Попелюшко, с.19].
Визначення схеми захисту, якої повинен дотримуватись адвокат значною мірою залежить від став-лення підзахисного до обвинувачення: повне визнання своєї вини, часткове визнання, цілковите заперечення причет-ності до вчиненого злочину або відмова давати показання. Саме від цього залежатиме характер і обсяг усієї правозахисної діяльності адвоката, адже, як слушно зазначає І.Гловацький позиція захисту у справі - це фактична і юри-дична картина того, що сталося, з точки зору захисту [глов, с.158].
Питання визнання чи невизнання обвинуваченим своєї вини знаходить свою реалізацію ще на досудовому провадженні кримінальної справи. Обвинуваченому пропону-ється власноручно у протоколі допиту зробити запис про своє ставлення до обвинувачення. Існує чотири варіанти відповіді:
- не визнаю себе винним повністю;
- визнаю себе частково винним;
- визнаю свою вину повністю;
-відмовляюся від висловлення своєї думки щодо обви-нувачення.
Дуже часто при визначенні своєї позиції щодо пред’явленого обвинувачення підзахисний бажає порадитись зі своїм захисником. Але, і тут неможливо обійтись без т.зв. “нестандартних ситуацій” Як стверджує Д.П.Фіолевський, на шляху кожного юриста, що присвятив своє життя адвокатурі, трапиться випадок, а може і не один, коли клієнт розповість своєму захисникові щиру правду про вчинений злочин і запитає поради, як поводити себе перед судом -розповідати правду чи не зізнаватись у скоєному.
Для захисника - це завжди важкий випадок і виходити з такої ситуації доведеться кожного разу по-різному. Можна порадити підзахисному розповісти суду всю правду, очистити свою душу і свідомо прийняти заслужену кару. Але така порада скоріше личить священику, але не адвокатові. Останньому належить дати юридичну кваліфіковану пораду, за яку він, певною мірою, буде відповідальним. Отже, в такому випадку, найоптимальнішим варіантом буде кропітке роз'яснення підсудному, що його чекає у випадку повного зізнання перед судом, не забувши при цьому нагадати, що в таких ситуаціях, коли підсудний щиро кається у скоєному злочині, суд може врахувати це при призначені міри покарання. Але це зовсім не означає того, що суд саме так вчинить [Фіол, н. С.267]. Аналогічна точка зору підтримується і в іншій літературі [гребен, фіол, с.167-168].
Отже, консультація чи порада захисника мусить носити чіткий та закінчений характер, і він повинен впевнитись, що підзахисний усе правильно зрозумів.
Залежно від висловленого підзахисним свого ставлення до обвинувачення захисник формулює позицію захисту:
- винуватий повністю;
- винуватий частково;
- невинуватий повністю;
- позиція мовчання.
На думку М.С.Строговича, під позицією в процесуальному розумінні мається на увазі таке твердження, яке суб’єкт процесуальної діяльності вважає за необхідне відстоювати в провадженні по кримінальній справі, добиватися його визнання, у відповідності з чим він здійснює процесуальні дії, направлені на підтвердження його думки і оспорювання суперечливих йому тверджень інших учасників процесу [строгов, с.57].
В.В.Конин вважає, що необхідно диференціювати такі поняття як “позиція захисту” і “позиція захисника”. Під позицією захисника він пропонує розуміти думку захисника з питань вини і відповідальності обвинуваченого, яку він відстоює всіма законними засобами і способами. Позиція захисника попередньо визначає тактику в судовому розгляді по конкретній кримінальній справі.
Позиція захисту—це разом вироблене ставлення захисника і підзахисного до пред’явленого обвинувачення, юридичної кваліфікації діяння, і до обставин, доказанності чи недоказанності діяння, обтяжуючих чи пом’якшуючих відповідальність, а також тих. Які звільняють від кримінальної відповідальності [конин автореф].
Жамиева Р.М. вважає, що в понятті позиції по кримінальній справі повинні відображатись логіко-психологічний, функціонально-прагматичний і правовий аспекти. Логіко-психологічним аспектом являється сама суть визначення позиції як ставлення, точки зору. Правовим аспектом являється процесуальна форма вираження. Функціонально-прагматичним аспектом буде підпорядкування позиції цілям і завданням суб’єкта і її вплив на характер діяльності. Таким чином, позиція по кримінальній справі—це процесуальне вираження відношення до предмету доказування, розслідування, розслідування і розгляду кримінальної справи, в якому міститься точка зору учасників процесу, яка відповідає їхнім цілям і завданням. А також визначає характер їх діяльності [жамиева. С.10].
Позиція захисту з урухуванням загального визначення позиції є процесуальним вираженням відношення суб’єктів сторони захисту до обвинувачення, цивільного позову, яка містить в собі захист в матеріальному розумінні слова, відповідає цілям і завданням суб’єктів захисту і визначає характер захисної діяльності [жамиева, с.11].
У випадку, коли підзахисний повністю визнає свою вину та розкаюється у вчиненому злочині, роль захисника набуває дещо формального характеру і зводиться до того, щоб законними способами намагатися зменшити покарання для свого підзахисного і прослідкувати, щоб всі пом’якшуючі обставини були належно враховані при винесенні судом вироку.
Проте, бувають ситуації, коли обвинувачений визнає себе винним, а захисник в результаті ретельного вивчення всіх матеріалів справи, бесід з обвинуваченим, участі в судовому слідстві приходить до висновку, що його підзахисний невинний, обмовляє себе і насправді злочину він не вчиняв, але в силу якихось особистих мотивів або ж бере на себе