Аналогічної точки зору дотримуються Варфоломеева Т.В. та Русанов Б.В. На їхню думку, при здійсненні захисту адвокат не може зайняти самостійну позицію в питанні про винуватість його підзахисного. Але, він вправі і зобов’язаний відстоювати невинуватість обвинуваченого, якщо у нього є підстави вважати, що його підзахисний себе обмовляє [Варф, русанов, с.30].

Ст.6 Федерального закону від 31.05.2002 “Про адвокатську діяльність та адвокатуру у Російській Федерації” також зазначає, що “адвокат не може займати у справі позицію, яка суперечить волі довірителя, крім випадку, коли адвокат впевнений, що довіритель оговорює себе” [Пр у 2003 №6, с.81].

Як слушно зауважує Льовкін В., самообмова—це неправдиве зізнання. Причини такого зізнання можуть бути різні, зокрема, бажання допомогти уникнути відповідальності іншим особам [пр у 2005 №7, с.115].

В такій, можна сказати, делікатній ситуації, захисник має щиро й відверто викласти підзахисному свою правову позицію по справі, запевнивши, що іншої лінії захисту він не може обрати й буде доводити його невинуватість.

Не погоджуючись із позицією захисника по справі, підза-хисний вправі відмовитися від подальших послуг цього ад-воката, щоб уникнути колізій у логіці захисту. Якщо ж цього не зробить підзахисний, захисникові нічого не залишається, як відстоювати свою правову позицію по справі до кінця [Глов, с.159].

Коли ж підзахисний визнає свою вину частково чи повністю її заперечує—перед захисником відкривається широке коло роботи.

Як слушно зазначає І.Гловацький, питання вини - це кардинальне питання захисту, і якщо вже із самого початку слідства прийнято неправильне рі-шення, це може мати «фатальне» значення при розгляді справи [Глов, с.159].

Позиція часткового визнання вини може означати :

оскарження певної частини обвинувачення;

визнання частини або всіх фактів, але заперечення правильності юридичної кваліфікації;

заперечення фактів в тому вигляді, в якому вани викладені в обвинуваченні.

Отже, позиція часткового визнання вини зводиться до того, щоб перекваліфікувати дії підзахисного на статтю, що передбачає менший розмір покарання, добитися виключення з обвинувачення певних епізодів обвинувачення та ін.

У випадку заперечення підсудним своєї вини адвокат-захисник зв’язаний позицією свого підзахисного. Він не має права стверджувати, що підсудний винуватий, і будувати захист тільки на пом’якшуючих обставинах. Він зобов’язаний самим ретельним чином піддати аналізу всі доводи обвинувачення, розглянути всі його слабкі місця, сказати все, що можна сказати на підтвердження показань обвинуваченого, оспорювання обвинувачення [строгович, с.63]. Такої ж точки зору дотримується і Фіолевський Д. П.: ”Нажаль, далеко не всі знають, що, якщо підсудний вважає себе невинуватим, захисник позбавлений права погодитися в суді з обвинуваченням, що б він сам з цього приводу не думав” [фіол,1987, с.121].

Що ж до позиції мовчання підсудного, то така ситуація є досить складною з точки зору побудови тактики та методики захисту, адже причини вибору підзахисним саме цієї позиції бувають досить різноманітні. До прикладу, особа може не визнавати свою вину, але будучи озлобленою на суспільство та державу, які нібито звинувачують її у вчиненні злочину, вона може відмовитись давати будь-які показання. Проте, підсудний також може вибрати позицію мовчання у випадку, коли він повністю чи частково визнає свою вину у вчиненні злочину, але з певних морально-етичних міркувань, почуття сорому не бажає знову відновлювати ці спогади в своїй пам’яті та розповідати їх досить великій кількості осіб. Таке право, звичайно, гарантується ч.1 ст.63 Конституції України [1].

У зв'язку з цим непросто захисникові зайняти позицію по справі. Якщо підзахисний не визнає своєї вини, то, у випадку мовчання, захист має добиватися виправдального вироку по справі. З певною натяжкою і в другому ви-падку захист мусить оспорювати підставність обвинува-чення. Така правова позиція не буде в принципі суперечити головному призначенню функції захисту [глов, с.161].

Як наголошує Конин В.В., для вибору оптимального варіанту поведінки підзахисного, захисник повинен разом з підзахисним змоделювати можливі ситуації судового засідання. При цьому, обов’язково необхідно враховувати те, що судова ситуація має динамічний характер, і по мірі проведення в ході судового слідства ти чи інших слідчих дій виникає якісно нова ситуація, яка містить більш повну інформаційну базу [конин авто, с.11].

Правова позиція захисника по справі є своєрідним планом дії захисту по досягненню певної мети. Орієнтовний план правової позиції пропонує адвокат Е.Ю.Львова. На її думку, він має містити такі елементи:

- вивчення матеріалів справи;

- бесіда з підзахисним;

- вирішення питання про визнання вини;

- аналіз версій обвинувачення;

- висунення зустрічних версій захисту та аналізу усіх можливих версій;

- вибір однієї найперспективнішої версії захисту (фор-мула обвинувачення «навпаки», тобто формула захисту);

- аналіз доказів «за» і «проти» версій захисту;

- остаточне відтворення картини подій, фактичне та юри-дичне пояснення її (обвинувальний висновок «навпаки», тобто захисний висновок) [Глов, с.163-164].

У науковій літературі слушно наголошується на тому, що захисник має у кожному конкретному випадку піддати обрану ним тактику захисту на своєрідне випробування її надійності, перевіряючи її за такими позиціями, як:

переконливість

логічність

послідовність

суперечливість

відповідність здоровому глузду

відповідність доказам.

Якщо обрана позиція захисту не відповідає цим вимо-гам, слід керуватися головним принципом - не нашкодити підзахисному [глов, с.165].

Певна спроба систематизації схем захисту, вироблених практикою зроблена Я.П.Зейканом. Перш