Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим (фальшивим). Прикладом самовільного володіння буде крадіжка, наси-льницького — грабіж або розбій, підробленого — шах-райство.
Можна сказати, що правомочність володіння - це по-чаток права власності. Виникнення права власності у набу-вача закон пов'язує з моментом передачі — отримання ре-чі, а отримання є нічим іншим, як початком володіння.
Правомочність користування — це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Користу-вання майном може проявлятися по-різному. Наприк-лад, власник земельної ділянки, обробляючи землю, ко-ристується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком.
Власник може використовувати своє майно для здій-снення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не по-рушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства.
У передбачених законом випадках компетентні дер-жавні органи можуть контролювати дії власника, пов'я-зані з користуванням його майном. Так, міліції надаєть-ся право відстороняти від керування транспортними за-собами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, анулювати ви-даний юридичній особі дозвіл на використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів та інших предметів і речовин при невиконанні нею встановлених правил користування цими засобами.
Власник може сам користуватися належним йому майном або надати таке право іншій особі шляхом укла-дення договору, передачі речі під заставу тощо. Така пе-редача права користування здійснюється шляхом розпо-рядження майном.
Право користування, як і право володіння, може на-лежати не лише власникові, а й іншим особам на підста-ві, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністра-тивних актів. Так, працівники міліції на підставі п. 26 ст. 11 Закону про міліцію мають право використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать юридич-ним особам чи громадянам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставления до лікувальних закладів осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставления до міліції.
Правомочність розпоряджання - це закріплена нор-мами права за власником можливість визначати долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпоряджання пов'язується початок припи-нення права власності назавжди або відокремлення вла-сника від його майна на певний час. Застосовуючи пра-вомочність розпоряджання, власник може своє майно знищити, продати або подарувати, передати в найм то-що. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він, го-ворячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті викори-стання речі (наприклад, власник спалює дрова в печі), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб при-пинити право власності, а на те, щоб вилучити із речі її корисні властивості. Через це в такому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпоря-джання нею.
Право розпоряджання тісно пов'язане з особою вла-сника, це дає змогу зарахувати його до особистого права, яке майже неможливо виділити із правомочностей влас-ника як самостійне, незалежне від права власності особ-ливе право. Власник або безпосередньо приймає рішен-ня про розпоряджання своїм майном, або опосередкова-но — через представників.
Принагідне підкреслимо, що закон про власність ро-бить спробу надати правомочності розпоряджання само-стійного значення шляхом запровадження в юридичну практику поняття "право повного господарського відан-ня'^, яким наділяються державні підприємства стосовно майна, що є державною власністю і закріплене за ними. Здійснюючи право повного господарського відання, під-приємство розпоряджається зазначеним майном, вчиня-ючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові та цілям діяльності підприємства. До права повного гос-подарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими ак-тами України (ст. 37 Закону України "Про власність").
Як бачимо, формально залишаючись власником, держава, фактично, добровільно відмовилася від свого права власності, передавши його державним підприємст-вам. Таке явище треба вважати неприродним, виклика-ним кон'юнктурними чи якимись іншими незрозуміли-ми міркуваннями.
До речі, укладачі нового ЦК Російської Федерації відмовилися від терміну "повне господарське відання", який уперше був запроваджений Законом про власність в СРСР від 6 березня 1990 p., замінили його на "право господарського відання" (ст. 294, 295). При цьому йдеть-ся про незастосування до права господарського відання правил про право власності. Державному підприємству заборонено продавати належне йому за правом госпо-дарського відання нерухоме майно, передавати його в оренду, віддавати під заставу. Держава, як власник, "здійснює контроль за використанням за призначенням і збереженням належного підприємству майна, має пра-во на одержання частини прибутку від використання майном, що перебуває в господарському віданні підпри-ємства".
Розглядаючи правомочності власності, звернімо увагу на те, що в сукупності вони можуть належати лише вла-сникові. Лише власник має право одночасно володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, а також охороняти його від будь-якого протиправного втручан-ня, аж до застосування засобів самозахисту.
Але це не означає, що власник має необмежену владу щодо використання належних йому речей. Здійснюючи свої. права, власник зобов'язаний не шкодити навколи-шньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і дер-жави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Крім того, він несе тягар утримання належ-ного йому майна і ризику його випадкової загибелі, якщо інше не передбачене законодавчими актами чи угодою. Власник також зобов'язаний забезпечити громадянинові, працю якого використовує, соціальні, економічні гаран-тії та права, передбачені законодавством.