По своїй суті право спільної власності є таким же, як і право роздільної власності. Але всяке розпорядження майном, що перебуває в спільній власності, може бути здійснено лише при загальній згоді всіх власників, при-чому кожний користується однаковим голосом, незале-жно від розміру належної йому частини: незгода одного припиняє розпорядження інших. В цьому плані право спільної власності є одним із видів обмежень права вла-сності; право кожного обмежується правом інших. Від-бувається взаємне обмеження.

Отже, можна дати таке визначення права спільної влас-ності: це право двох або більше осіб на один об'єкт.

До прийняття Закону України "Про власність" циві-льне законодавство обмежувало можливість набуття пра-ва спільної власності. Так, ст. 112 ЦК України передба-чала, що майно може належати на праві спільної влас-ності двом або кільком колгоспам чи іншим кооператив-ним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кіль-ком громадянам.

Як бачимо, спільної власності не допускалося між громадянами та юридичними особами. Більше того, ст. 117 ЦК зобов'язувала учасників спільної власності, один із яких був громадянином, а інші — юридичні особи, протягом одного року припинити право такої власності. Були передбачені й способи припинення такого права власності.

Закон України "Про власність" зняв обмеження що-до виникнення права спільної власності. Згідно ст. З цього закону майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі. До-пускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності під-приємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Крім загального визначення права спільної власності можна дати визначення цього права в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право спільної власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з набуттям кількома особами права власності на конкретно визначене майно, а також закріплюють, охороняють і регулюють права цих осіб по володінню, користуванню і розпорядженню цим майном.

У суб'єктивному розумінні право спільної власності є правом кількох осіб сумісно володіти, користуватися і розпоряджатися конкретно визначеним майном.

2. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Закон України "Про власність" та інші джерела цивіль-ного права розрізняють два види спільної власності: ча-сткову і сумісну. Законодавством не встановлено вичерп-ного переліку підстав виникнення спільної часткової власності. Такими підставами можна вважати всі відомі законні підстави виникнення права власності. В той же час виникнення права спільної сумісної власності може мати місце тільки у тому разі, якщо це прямо передба-чено законом.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ.

ПОНЯТТЯ СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ

В спільній частковій власності кожному її учаснику на-лежить право на визначену частку ( 1/2, 2/3, 3/5 і т.д.). Це є підставою називати такий вид спільної власності спільною частковою власністю. Кожному співвласнику належить частка в праві на спільне майно. Цим підкрес-люється:

по-перше, що право кожного співвласника не обме-жується якоюсь конкретною часткою спільної речі;

по-друге, що об'єктом цього права власності є річ;

по-третє, що права інших співвласників також роз-повсюджуються на все майно в цілому, що ця власність є багатосуб'єктною;

по-четверте, що кожному співвласнику належить ви-значена частка в праві власності. Саме в цьому виявляє-ться специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності.

Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб'єкти майнових право-відносин — громадяни, юридичні особи, держава.

Спільна часткова власність громадян. Підстави виник-нення спільної часткової власності громадян різноманіт-ні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі ре-чі, отримання спадкового майна кількома спадкоємця-ми. Спільна власність між громадянами може виникнути як результат їх спільної праці, наприклад, на відведеній земельній ділянці кількома громадянами було збудовано будинок. Виникнення спільної часткової власності гро-мадян може відбуватися й на інших підставах.

Після виникнення спільної часткової власності гро-мадян виникає багато питань з приводу володіння, ко-ристування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших повинно не протирічити загальним правилам. У ЦК України правовому регулюванню відносин між гро-мадянами, які є учасниками спільної часткової власнос-ті, безпосередньо присвячені статті 113—116, 118, 119. Названі статті можуть регулювати і відносини між юри-дичними особами як учасниками спільної часткової вла-сності, але за умови, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Правовий режим спільної часткової власності визна-чається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Воло-діння, користування і розпорядження майном, при спі-льній частковій власності на нього проводиться за зго-дою всіх його співвласників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом. Співвласники мають рівне пра-во голосу у здійсненні правомочностей щодо належного їм спільного майна незалежно від розміру їх часток.

Якщо ж йдеться про правомочності учасника спіль-ної часткової власності стосовно не об'єкта спільної вла-сності, а частки в праві, що належить даному власнику, тоді діє не загальна воля співвласників, а індивідуальна воля конкретного співвласника, який здійснює свої пра-ва стосовно належної йому частки в спільному майні.

Кожний учасник спільної власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов'язки перед третіми особами по зобо-в'язаннях, щодо спільного майна, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у ви-тратах по утриманню і зберіганню спільного майна. Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов'язків.

Учаснику