відомо, відповідно до нового законодавства про власність, у приватній власності громадян можуть бути квартири в будинках ЖБК, державних та інших житлових фондів. Якщо всі квартири будинку перейшли у вла-сність громадян, то виникає спільна власність власників квартир на загальнобудівельні конструкції житлового будинку. Якщо викуплено кілька квартир, то виникає право спільної власності громадян і ЖБК або іншого власника будинку. Проблеми можуть виникати як при користуванні спільним майном, так і при розпорядженні виділеною часткою в спільному майні.
Право спільної власності громадян може виникнути при створенні трудового господарства. У власності тру-дового господарства можуть бути: будь-яке мале підпри-ємство у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, в інших галузях, транспорт-ні засоби, машини, інше майно, необхідне для ведення трудового господарства. Все це може належати на праві спільної приватної власності громадянам, які спільно ведуть трудове господарство.
Учасниками спільної власності трудового господарст-ва можуть бути й члени сім'ї, які спільно ведуть це гос-подарство.
Право громадян на утворення трудових господарств передбачено ст. 6 Закону України "Про підприємницт-во". Безумовно, право спільної власності в трудовому господарстві виникає не у кожного працюючого в цьому господарстві (там можуть працювати робітники на умо-вах трудового договору). Учасниками спільної власності трудового господарства можуть бути тільки його заснов-ники (про це може свідчити установчий договір і статут трудового господарства як юридичної особи).
Право спільної часткової власності з участю юридич-них осіб. ЦК України передбачає в основному дві право-ві форми об'єднання юридичних осіб, які ведуть до ви-никнення спільної власності (ст ст. 430—434).
1. Спільна власність юридичних осіб виникає на під-ставі договору про сумісну діяльність і має на меті вне-сення коштів або трудову участь в сумісній діяльності. Нові юридичні особи при цьому не створюються.
2. Юридичні особи створюють на свої кошти нові юридичні особи, в тому числі шляхом об'єднання. Ними можуть бути підприємства, а також асоціації, спілки та інші об'єднання.
Законом України "Про власність" допускається та-кож об'єднання майна, яке перебуває у власності грома-дян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій ос-нові змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств за участю українських та інозем-них юридичних осіб та громадян. При цьому майно мо-же належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності одночасно кільком особам, незалежно від фор-ми власності (ст. З Закону України "Про власність").
ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ
На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом.
До прийняття Закону України "Про власність" право сумісної власності могло виникнути у подружжя після реє-страції шлюбу. Цим правом могли користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 p. — члени спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індиві-дуальною трудовою діяльністю у спільному господарстві).
В чому ж суть права спільної сумісної власності? В су-місній власності, як і в частковій, право кожного із спів-власників не обмежене якоюсь конкретною частиною спі-льного майна і розповсюджується на все майно в цілому. В той же час у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. В законі спі-льна сумісна власність характеризується як власність без визначення часток (ч. 2 ст. 112 ЦК України). До того часу, поки існує спільна сумісна власність, потрібно виходити з того, що право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Крім то-го, в більшості випадків учасники спільної власності пов'язані між собою ще й особистими правами: реєстраці-єю шлюбу, родинними зв'язками тощо.
Ст. З Закону України "Про власність" передбачає можливість виникнення спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до дію-чих суспільних відносин у сфері спільної сумісної влас-ності, то Закон України "Про власність" передбачає виникнення спільної сумісної власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (ст. 17), а також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство (ст. 18).
Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть се-лянське (фермерське) господарство. Виходячи із змісту ст. 18 Закону України "Про власність", суб'єктами се-лянського (фермерського) господарства є особи, які ве-дуть таке господарство. Детальніше регламентує це пи-тання Закон України "Про селянське (фермерське) гос-подарство", прийнятий 20 грудня 1991 p.
В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського) господарства. У ч. І названої статті за-значено, що це господарство є формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно осо-бистою працею членів цього господарства виробляти то-варну сільськогосподарську продукцію, займатися її пе-реробкою і реалізацією.
Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягай 16-річ-ного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерсько-го) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого гос-подарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками майна сільського господарства. У їх власно-сті можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предме-ти особистого користування, предмети домашнього гос-подарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена про-дукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні па-пери, а також інше майно споживчого