В грудні 533 року комiсiя доповiла про завершення роботи (тобто пройшло рiвно три роки з дня створення пп), а 30 грудня 533 року Дигести набрали чинностi.

Структурою Дигести у загальному виглядi нагадують Кодекс. Приблизно схожi вони и спiввiдношенням обсягу матерiалу з тiєю рiзницею, що питома вага приват-ного права тут ще бiльша. Чи не найбiльша вiдмiннiсть структури у тому, що Кодекс починався з церковного пра-ва, якого не було i не могло бути у Дигестах.

Ось як виглядае структура Дигест Юстинiана: книга 1 — загальні положения про право та державу, книги 246 присвячеш питанням приватного права, матерiал тут розмiщено за схемою преторського єдикту (порiвняльну таблицю див.: Перетерский И. С. Дигесты Юстиниана.— М.: I956.— С. 56), книги 47—48 — кримінальне право та процес, книга 49 — оскарження, фшансове, вiйськове право, книга 50 — мунщипальне право, заверпiальнi положения.

Книги не мають власних найменувань, в той час як титули, на якi подiляються книги, опорядженi заголовка-ми, котрi у багатьох випадках вiдтворюють рубрики “постiйного едикту”, а також нерiдко спiвпадають з назвами вiдповiдних титулiв Кодексу Юстинiана. Титули, у свою чергу, подiляються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного iз творiв одного з правникiв. Якоїсь субординацц (за авторитетом, часом написания твору, його обсягом тощо) не прослiдковується, але великі фрагмен-ти для зручності подiлено на параграфи. Специфiчною рисою викладу матерiалiв в Дигестах є те, що кожен фраг-мент починаеться з вказiвки на те, хто е автором витягу i з якого твору.

Що стосуеться загальної характеристики змiсту Ди-гест, то тут варто звернути увагу на цiкаву деталь: з од-ного боку, вони охоплюють коло питань ширше, нiж тi, якi вiдносяться до приватного права. Але з iншого — во-ни «не перекривають» повнiстю вiдносини приватного права, залишаючи частину з них Кодексу Юстиніана.

Крiм того, особливiстю Дигест є наявнiсть у пхньому тексті iнтерполяцiй, тобто доповнень, змiн або уточнень, зроблених у стародавшх текстах комiсiєю за укладенням Дигест. Такi змiни текстiв провадились на пiдставi вказiвки Юстиніана, зробленої у конституцiї вiд I5 грудня 530 року, i, як вважають бiлыпiсть романiстiв, мали ме-тою пристосування архаїчних положень до потреб прак-тики Вiзантiї.

Робота над Iнституціями почалась протягом останнього року компiляцiї Дигест. Безпосередньо цим займались Трибонiан, Теофiл та Доротей. У основу Iнституцiй Юстинiана було покладено Iнституци Гая. Порiвняння оригшального тексту та переробки комiсiї показуе, що змiни и доповнення торкнулись, головним чином, тих по-ложень, де були застарiлi термши або посилання на законодавчi акти, якi' втратили чиннiсть. При висвiтленнi окремих питань використано Iнституцiї Флорентiна, Марцiана та Ульпiана.

Система Iнституцiй виглядала таким чином: вступ i чотири книги: I — особи, ІІ — речовi права, у тому числi спадкування за заповггом, Ш — спадкування за законом, загальш положения зобов'язань та контракти, IV — делiкти та норми процесуального права, а також деякi положення публiчного права. Книги подшено на титули, титули — на фрагменти.

Iнституцiї вийшли друком навiть трохи рашше Дигест — 21 листопада 533 року, але набули чинностi одночасно з ними.

Оскiльки пiзнiше Кодекс, Дигести та Iнституцiї було об'єднано середньовiчними юристами у єдинний Звiд — Corpus juris civilis, треба замислитися над тим, наскiльки виправданим е таке об'еднання.

При цьому треба враховувати, насамперед, що нi сам Юстиніан, нi створена ним комiсiя з питань систематизацiї Римського права не мали на метi створення якогось єдинного «Суперкодексу».

Очевидно, вiрним буде висновок, що пiд дахом Зводу iснували три самостiйних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, але и свое особливе призначення: популярний виклад засад та основних положень приватного права (Iнституцiї), зiбрання вищих досягнень римськоправової думки — скорiше, iдеальний закон, нiж норми позитивного права (Дигести), збiрка за-конодавчих актiв «повсякденного вжитку, прикладного характеру» — Кодекс.

Цим пояснюеться i той факт, що видавши бiлыпе пiвтори сотнi конституцiй пiсля другої редакцп Кодексу, Юстинiан за тридцять рокiв так i не спромiгся на третю редакцію цього акту. У цьому просто не було практич-ної необхiдностi: систематизащю було завершено, пiдвалини нової правної системи закладено. Кожна частина Зводу фактично жила своїм життям: Iнституцiї — навчали, Дигести — чекали свого часу. Кодекс — працював, обростаючи и доповнюючись новими нормами, якi були реакщею на потреби сьогодення.

Треба також поставити перед собою питания: «Чи можна взагалi ощнювати роботи Юстинiана як кодифiкацiю?»

Адже за сутнiстними ознаками лише створення Ко-дексу Юстинiана може вважатись кодифiкацiєю, оскiльки остання припускае зведення актiв законодавства у єдину збiрку, нову не лише за формою, але и за змiстом. При цьому норми переглядаються з точки зору переоцінки пх значения на новому єтапi розвитку сусшльства.

Що ж стосуеться Дигест, то про них цього сказати не можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного законодавства та його переоцшки. Незначні загалом інтерпретації не означали руйнування старої та створювання нової системи норм. Крiм того, створення Дигест не означало скасування розрiзнених нормативних актiв хоча б тому, що багато фрагментiв належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування», i отже не були нормами права. Вони стали