Цивільне законодавство
1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах знаходять вираження ті норми .права, що в сукупності складають поняття "цивільне право", тобто, необ-хідно визначитися стосовно джерел циві-льного права.
Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини. Циві-льне законодавство — це сукупність норма-тивних актів, в яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне зако-нодавство" — це різні поняття.
Відмінність між галуззю права і галуз-зю законодавства є загальновизнаною в теорії права; норми однієї галузі права можуть знаходитися в нормативних ак-тах, що відносяться до різних галузей за-конодавства.
Термін "джерела права" може засто-совуватися у різних значеннях. В юрис-пруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і дер-жави (наприклад, в прийнятих у встано-вленому порядку компетентними органа-ми актах, в яких містяться норми права).
З трьох відомих історії основних форм (джерел) пра-ва, а саме — звичай, прецедент і нормативно-правовий акт, для українського цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.
Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різнома-нітні.
За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на:
А. Закони.
Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивіль-ного права: укази Президента України, постанови Кабі-нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади.
В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР.
Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори.
Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сиди закони поділяють-ся на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що приймаються на підставі Конституції.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюю-ться цивільно-правові засади регулювання відносин вла-сності, та ст. ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатнос-ті громадян в нормах цивільного права.
Закони, які приймаються на базі Конституції, нази-ваються звичайними. За сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в більшості з них містять-ся норми цивільного права.
Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються:—
права та свободи громадян, гаранти цих прав і свобод;—
правосуб'єктність громадян;—
правовий режим власності;—
правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуреиції та норми антимонопольного регулювання;—
засади цивільно-правової відповідальності та ін.
Закони в державі приймаються в різні часи, тому во-ни потребують відповідної систематизації. Зведення за-конів у ту чи іншу систему без зміни їхнього змісту на-зивається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страховою, транспортного законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.
Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правовії норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в пра-вовому регулюванні і потім видається новий закон в си-стематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Кодекс — це законодавчий акт, в якому об'єднані і систематизовані норми права, що ре-гулюють певну область суспільних відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс, один з найважливіших законів України.
Чинний ЦК України — результат другої республікан-ської кодифікації цивільно-правових норм. Він був. за-тверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 p. і введений в дію з 1 січня 1964 p.1
ЦК України 1963 p. був прийнятий ще з часів, коли Україна; входила до складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації політичного та суспіль-ного життя країни, господарювання, що з'явилися ос-таннім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обгрун-тованими. Ці обставини обумовлюють необхідність про-ведения нової кодифікації.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було утворена робочу групу з метою роз-робки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переда-ний на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК України складають 8 книг ("Загальна частина", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речеве право". "Право інтелектуальної власності", "Зо-бов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право", "Міжнародне приватне право"), до складу яких входить 1621 стаття.
До цивільних кодифікаційних актів слід також відне-cти: "Повітряний кодекс України", закони України "Про власність", "Про підприємства в України", "Про господарські товариства".
Інші нормативні акти. Елементами системи цивіль-ного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабі-нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відом-чого законодавства, їх відповідності законам і підзакон-ним актам, Указом Президента України від 3 жовтая 1992 р. (із змінами від 21 вересня 1998 р.) введено дер-жавну реєстрацію нормативно-правових актів, що вида-ються міністерствами, іншими органами виконавчої вла-ди, органами господарського управління за контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних ін-тересів громадян або мають міжвідомчий характер. Дер-жавну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийня-тих центральними органами, здійснює Міністерство юс-тиції України, а реєстрацію актів місцевих органів упра-вління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.
Постановами уряду затверджені такі важливі норма-тивні акти, як "Статут залізниць" (6 квітня 1998 р.), "Порядок державної