окремі положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування — військовослужбовців, праців-ників МВС, прокуратури, суддів, митників, депутатів та ін.

Торговельне законодавство. Окрім Закону України "Про захист прав споживачів" (1991 p.), згадаємо також:

"Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення" (8 лютого 1995 p.); "Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами" (13 березня 1995 p.); "Правила продажу не-продовольчих товарів" (27 травня 1996 p.); "Правила продажу продовольчих товарів" (28 груди» 1994 p.);

"Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами" (8 грудня 1995 p.); "Правила торгів на ринках" (12 березня 1996 p.), "Правила торгівлі у розст-рочку" (1 липня 1998 p.); окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіові-зуальних творів, нафтопродуктами та ін.

Законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи відносяться Закони України: "Про авторське пра-во і суміжні права" (23 грудня 1993 р.); "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі." (15 грудня 1993 p.);

"Про охорону прав на промислові зразки" (15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня

1993 p.); "Про охорону прав на знаки для товарів і по-слуг"; "Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель" (17 грудня

1994 p.) та ін.

Відповідні нормативні акти складають зміст будіве-льного законодавства, законодавства про оренду, банків-ського та ін.

2. ЗНАЧЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Під судовою практикою звичайно розуміють ті поло-ження (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподі-яна джерелом підвищеної небезпеки тощо).

Рішення суду по конкретній справі мають обо-в'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних ка-тегорій справ3, позиції колегії в цивільних справах Вер-ховного Суду України4.

Разом з тим судова практика тісно пов'язана з дже-релами права і має важливе значення в цивільному за-конодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентува-лися. Так, чинний ЦК України не містить положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при ве-денні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішу-вати. Як наслідок цього, в проекті нового ЦК, України з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без до-ручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права. Так, ст. 36 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 p. забороняє приват-ним нотаріусам посвідчувати договір довічного утриман-ня, в той час як Указом Президента України від 23 сер-пня 1998 p. таке обмеження вже не передбачене.

З метою забезпечення правильності рішень, які ви-носять суди. Пленуму Верховного Суду України надано право давати судам керівні роз'яснення, чим досягається єдність судової практики по однорідних справах. У від-повідності зі ст. 12 Арбітражно-процесуального кодексу України право давати роз'яснення арбітражним судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері, надано Вищому арбітражному суду України.

Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховного Суду України є дискусійним в юридичній літературі. На думку одних вчених, ці постанови є тлу-маченнями норм права, мають офіційний характер і є складовими тих норм, які тлумачаться; в силу цього во-ни набувають значення джерела права.

Більшість цивілістів вважають, що правова норма і її тлумачення — явища різного роду. Якщо тлумачення ви-знавати частиною тієї норми, яка підлягає тлумаченню, то тим самим відкривається можливість зміни норми шляхом її тлумачення.

Відсутність єдиної думки з цього питання обумовлю-ється й діяльністю Верховного Суду України, який інко-ли встановлює, по суті, правила нормативного характе-ру, хоча не є нормотворчим органом. Так, в п. З Поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначається, що володілець джерела підвищеної небезпеки не відпові-дає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Але ж існує спеціальна норма ЦК України, яка передбачає умови звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небез-пеки. В цій нормі називаються дві виключні підстави:

непереборна сила і умисел потерпілого (ст. 450).

Зазначимо, що у відповідності до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України з пи-тань застосування чинного законодавства при розгляді окремих категорій цивільних справ е обов'язковими для всіх судів України. Серед останніх постанов назвемо та-кі: "Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 p. № 4; "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 p. № 20; "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25 гру-дня 1996 p. № 13.

Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окремих збірниках і в періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної і судової практики", "Юридичний вісник", "Закон і бізнес" та ін.).

Серед постанов Пленуму Вищого