Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й важливе практичне зна-чення для розуміння суті взаємовідносин сторін в право-відношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Правовідносини майнові, немайнові та ті, що виника-ють у сфері інтелектуальної діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вчен-ні про предмет цивільно-правового регулювання і харак-теризується тим, що:

по-перше, суб'єктивні майнові права можуть переда-ватися, тоді як особисті немайнові права та право ав-торства, за загальним правилом, не можуть бути відо-кремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право ав-торства не можливо продати чи подарувати іншій осо-бі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав ін-тереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засо-бами немайнового характеру;

по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини за своїм складом неоднорі-дні. Деякі з них складають правовідносини власності, інші - зобов'язальні майнові правовідносини.

Абсолютні і відносні правовідносини. Як вже зазнача-лося, правовідносини поділяють на абсолютні і відносні за їх суб'єктним складом.

В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. На-приклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утри-муватись від дій, які б порушували права інших осіб. Та-ким чином, в абсолютному правовідношенні і уповно-важена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки.

У відносному правовідношенні уповноваженій особі про-тистоїть конкретна зобов'язана особа, яка повинна здій-снити на користь уповноваженої особи певні дії. Як от:

передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей і т.п. Прикладом відносного цивільного правовід-ношення може бути будь-яке цивільно-правове зо-бов'язання, що виникає із договору чи факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі по-рушення прав власника, права авторства, особистих не-майнових прав, оскільки тут має місце конкретна упов-новажена особа і конкретна зобов'язана особа - поруш-ник чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовід-ношенні може бути порушене будь-ким. Право уповно-важеної особи в відносному правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка приймає участь в цьому правовідношенні. Так, позикодавець може ви-магати повернення боргу тільки від позичальника.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносному пра-вовідношенні захищається від порушення з боку конкре-тно визначених осіб.

Речові і зобов'язальні вравовідносини. Поділ правовід-носин на речові і зобов'язальні не слід розуміти так, що в основі його лежить наявність чи відсутність зв'язку правовідносин з речами. З речами зв'язані не лише ре-чові, а й багато зобов'язальних правовідносин (наприк-лад, договори купівлі-продажу, майнового-найму тощо). В основі поділу правовідносин на речові і зобов'язальні лежить характер залежності задоволення інтересів упов-новаженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов'язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини по володінню і користуванню майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні дії конкретних зобов'язаних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язаль-ними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо упов-новаженою особою, реалізація ж зобов'язальних право-відносин завжди пов'язана з виконанням обов'язку кон-кретною зобов'язаною особою (боржником).

Прості і складні правовідносини. Простими називаю-ться правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок. Наприклад, правовідношення, що виникає із договору позики.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купі-влі-продажу майна покупець має право вимагати переда-чі йому проданої речі і в той же час зобов'язаний спла-тити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зо-бов'язаний передати річ, і в той же час має право вима-гати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості, і складні ін-коли є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що відносяться до різ-них зобов'язань. Наприклад, при перевезенні речей ви-никає обов'язок не тільки перевезти річ, а й зберегти ії. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкре-тному випадку необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

На завершення викладеного в цій главі відмітимо, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення, зміна і припи-нення цивільних правовідносин відбуваються в силу різ-них юридичних фактів.

Юридичні факти - це обставини, з настанням яких норми права (закону) пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

В залежності від того, пов'язаний юридичний факт з волею учасника даного правовідношення чи ні, юридич-ні факти поділяють на юридичні дії і юридичні події.