діяльності

Варто також назвати "Основи законодавства України про охорону здоров'я"3. Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону здоров'я. Ст. 9 дає перелік випад-ків обмеження особистих немайнових прав громадян, пов'язаних із станом їх здоров'я. В ст. 78 встановлені обов'язки медичних і фармацевтичних працівників по дотриманню особистих немайнових прав громадян. Зо-крема, медичні працівники зобов'язані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології1, зберігати лікар-ську таємницю. Ст. 80 передбачає встановлення цивіль-но-правової відповідальності за порушення законодавст-ва про охорону здоров'я.

Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України.

Особливо потрібно звернути увагу на ст. ст. 27—33. В цих статтях закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторкан-ність, на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонден-ції, на свободу пересування та вільний вибір місця про-живання.

Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав в Основ-ному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна. Підтвердженням цієї думки є проект ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (19, 20, 21), у яких вміщено 46 статей. У главі 19 йдеться про загальні положення щодо особистих не-майнових прав фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а в главі, 21 вирішуються права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб.

Нагальна потреба регулювання особистих немайно-вих прав ЦК України передусім пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх посадовим осо-бам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, За-коном про оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) на-дано право підрозділам, що проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати те-леграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопору-шень.

Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулю-вання відносин, що можуть виникнути в сфері дії особи-стих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особис-ті немайнові відносини, в законі повинен бути не тільки дозвіл на таке втручання, а й дана відповідь на запитан-ня, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодувати за-подіяну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів по захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, по-требувала щонайменше затрат душевних сил і коштів потерпілого.

2. ВИДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

Як зазначалося, різні особисті немайнові відносини ма-ють неоднакове призначення. Це потребує різноманіт-них засобів їх регулювання. У зв'язку з цим особисті не-майнові права пропонується об'єднати у три правових інститути: права на немайнові блага, втілені у самій осо-бі; права на особисту недоторканність, свободу, охорону життя і здоров'я; права на недоторканність особистого життя 1. Погоджуючись із таким розподілом особистих немайнових прав, вважаємо за необхідне виділити ще один їх правовий інститут - права на захист від проти-правного втручання в сферу особистого життя.

Інститут права на немайнові блага, втілеві у самій осо-бі. До цього інституту відносяться права: на ім'я (найме-нування); на знак для товарів та послуг (знак обслугову-вання); на честь, гідність та ділову репутащю; на власне зображення.

Право на ім 'я. Це право потрібно розуміти не тільки так, що кожна фізична та юридична особи мають право якимось чином називатися. Таке розуміння занадто вузьке і не відображає змісту цього права. Право на ім'я забезпечує індивідуалізацію суб'єкта цивільного права, надає йому право вимагати, щоб його називали цим іме-нем. Ніхто не може користуватися цим іменем, або при-власнювати його. Хоча в Цивільному кодексі немає стат-ті, яка б регулювала відносини, що виникають 'при на-данні чи зміні імені (ці питання регулює сімейне або адміністративне право, але окремі статті (9, 10, 11, 23 та ін.) ЦК України виходять з того, що кожний суб'єкт ци-вільних правовідносин має своє ім'я.

Право на товарний знак (знак обслуговування) розг-лянуто в главі "Право .інтелектуальної власності Украї-ни".

Право на честь, гідність та ділову репутацію. Честь і гідність - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі громадянина або юридичної особи. Честь -це певна соціальна оцінка громадянина або юридичної особи, яка визначається вчинками, виробничою діяльні-стю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя. Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Існують певні об'єктивні критерії при визначенні честі і гідності, які підлягають оцінці на предмет и порушення чи не порушення.

Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі і гідності. Вперше термін "ділова репутація" був введений в Основах цивільного законодавства" колиш-нього Радянського Союзу в 1991 p. Введення цього тер-міна було пов'язане із введенням норм щодо запобігання недобросовісної конкуренції та реклами в підприємниц-тві. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей ви-робників (фізичних або юридичних осіб).

Право на власне зображення. Закон передбачає, що цим правом наділена фізична особа. Тільки громадянин може прийняти рішення про зображення своєї особи, опублікування, відтворення і розповсюдження твору, в якому він зображений. Ніхто, крім нього, не