Угоди, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифі-кації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для виник-нення угоди, за співвідношеннями прав та обов'язків сто-рін в угоді; за моментом, з яким пов'язується виникнення угоди; за значенням підстав угоди для її дійсності і т.п.

У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для виникнення угоди, угоди поділяють на одно-, два- та багатосторонні. Односторонньою визнається угода, для виникнення якої досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголо-шення конкурсу і т.п. При цьому треба мати на увазі, що хоча угода й породжується волею однієї особи, але її правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають ін-тереси інших осіб. Так, заповіт може складатися для то-го, щоб позбавити спадщини тих, хто її отримав би при відсутності заповіту. Крім того, в односторонній угоді може бути об'єднана воля кількох осіб (оголошення конкурсу).

Якщо для виникнення угоди потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двостороння угода. Двосторонньою угодою виступає договір; двостороння угода може вини-кнути лише тоді, коли зустрічні дії сторін будуть пого-джені, що означає усунення розбіжностей відносно умов угоди. Наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити зустрічну волю покупця і продавця. У двосторонній угоді на боці кожної із сторін можуть виступати як по одній особі, так і по кілька осіб, але воля всіх учасників, які виступають на одній стороні угоди, повинна виражати єдину волю.

Для виникнення багатосторонньої угоди потрібне во-левиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (трьох- або чотирьохсторонній обмін жит-лом), так і спрямованими до однієї мети (сумісна діяль-ність). Багатосторонні угоди теж являють собою догово-ри. В багатосторонній угоді кожний з її учасників є са-мостійною стороною і виражає індивідуальну волю.

Угоди-поділяються на платні й безоплатні. У платній угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов'язану з наданням будь-якого майна. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобо-в'язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких угодах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть пере-даватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або надання послуг. У безоплатній угоді обов'язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за дого-вором дарування. Безоплатними будуть договори: позики грошей без стягнення процентів; безоплатного користу-вання майном; доручення без зобов'язання виплати по-віреному винагороду. Безоплатними є односторонні уго-ди. Платний чи безоплатний характер угоди обумовлює-ться законом, погодженням сторін, або витікає із змісту правовідносин, породжених угодою. Договір купівлі-продажу завжди платний. Договір дарування не сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними - це залежить від домов-леності сторін.

В залежності від моменту виникнення угод, угоди по-діляються на консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуальної угоди достатньо погодження волі учасників угоди. В момент, коли узгодження воль проведено від-носно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом ви-падках ще й належним чином оформлене), угода вважає-ться укладеною. З цього моменту у її сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму. Права і обо-в'язки сторін цього договору виникають з моменту його укладання. Більшість угод є консенсуальними. Для укла-дання реальної угоди одного волевиявлення (узгодження воль) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фак-тичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчи-нення фактичних дій угода вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні - здійсню-ються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознака-ми, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і обов'язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі речі.

За значенням підстав для дійсності угоди останні по-діляються на каузальні і абстрактні. Під підставою угоди розуміють її юридичну мету. Наприклад, договір майно-вого найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дару-вання дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Ці угоди, а також більшість інших є каузальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. Угода, в якій відсутня мета, тобто підстава укладання, може бути визнана недійсною. Якщо, напри-клад, у борговій розписці не визначено мету, тобто не-має пояснення, чому А. видав розписку В., то така роз-писка не повинна мати юридичної сили. В абстрактній угоді допускається замовчування мети угоди. Прикладом абстрактної угоди може слугувати вексель. Належним чином оформлений вексель зберігає юридичну силу не-залежно від того, чи виконані ті зобов'язання у зв'язку з якими він був виданий.

У період становлення ринкових