Повноваження ~ це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв-ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни-ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви-явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, вико-нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан-ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві-домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по-трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли,

127

наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо-рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре-ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на-дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви-ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос-подарства, оскільки інтереси такого господарства пред-ставляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату-том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста-вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста-вництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак-тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ-ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста-тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на-чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором —- це таке представниц-тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на-даних йому повноважень.

128

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк-лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук-раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред-ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц-тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред-ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни-ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві-льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред-ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу-ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при-сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч-ного утримання тощо.

2. ДОВІРЕНІСТЬ

Довіреністю1 визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіре-

1 У чинному ЦК України законодавець використовує термін "довіреність", а в Законі "Про нотаріат" - слово "доручення".

129

ність — це одностороння угода, яка фіксує межі повно-важень представника, який, діючи на підставі довіренос-ті, створює права та обов'язки безпосередньо для дові-рителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірите-лем, а особа, яка отримує повноваження за довіреніс-тю, — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зо-бов'язується від імені і за рахунок іншої сторони вико-нати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке:

договір доручення є підставою видачі довіреності. В ос-нові довіреності може бути і договір експедиції, і трудо-вий договір. Наприклад, матеріально відповідальній осо-бі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представ-ником і тим, кого він представляє, і сторони своїми під-писами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіре-ність, як документ, підписує лише довіритель. Довіре-ність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, яки-ми довіритель наділяє