Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший ро-бочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчує-ться в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кош-ти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказа-них дій підтверджується поштовою чи телеграфною кви-танцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру по-штових відправлень тощо.

2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

1. Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певни-ми правами та обов'язками, законодавець водночас пік-лується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність — це строк для захисту права за по-зовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, мо-же вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випад-ків, передбачених законодавством. Норми, в яких містя-ться правила щодо позовної давності, складають само-стійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність неза-лежно від бажання сторін.

Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку — ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судо-вих витрат.

При порушенні суб'єктивного цивільного права осо-ба може звернутися з позовом до суду за захистом. Не-обхідно розрізняти право на позов у матеріальному розу-мінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов — це право вимагати від суду винесення рішення про захист пору-шеного суб'єктивного права і право отримати такий за-хист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного пра-ва законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні — це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежу-ється. Вимоги щодо захисту порушеного права розгля-даються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивіль-них правовідносин. Він дисциплінує учасників цивіль-ного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні нале-жних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувано б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договір-них зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з пли-ном часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

2. Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

Позовна давність не поширюється:—

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встанов-лені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійсності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шко-ди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (див. також ст. 37 Закону України "Про дру-ковані засоби масової інформації");—

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесе-них у кредитні установи;—

на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної житло або здоров'ю громадянина. Задовольняються ж ці вимоги не більше ніж за три роки, Що передують пред'явленню позову (Правила відшкодування власни-ком підприємства, установи і організації або уповнова-женим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою KM Украї-ни від 23 червня 1993 p.);—

про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі (Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про викори-стання ядерної енергії та радіаційну безпеку"), та в де-яких інших випадках, передбачених законодавством.

У проекті нового ЦК України, крім зазначених вище підстав, позовна давність не поширюється також на: ви-моги власника або іншого володаря про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також на ви-могу власника про визнання недійсними актів держав-них органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо