силу має шлюб, укладений у державних орга-нах запису (реєстрації) актів громадянського стану. Нерідко чо-ловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваю-чи у так званих фактичних шлюбних відносинах. У цьому разі всі спірні питання щодо майна, набутого у період таких відно-син, вирішуються судами відповідно до норм цивільного зако-нодавства, які регулюють спільну часткову власність. Тому част-ка у майні осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, повинна визначатися у разі спору залежно від ступеня участі кожного з них у його набутті.
Відповідно до діючого шлюбно-сімейного законодавства прид-бане у період шлюбу майно надходить у спільну власність по-дружжя незалежно від їхньої волі, тобто автоматично. Не при-пиняє дію принципу спільності майна тимчасове роздільне про-живання подружжя, викликане відрядженням, відпусткою, пе-ребуванням на лікуванні, проходженням військової служби тощо.
Шлюбно-сімейне законодавство надає подружжю рівні права на спільно нажите у період шлюбу майно. Це стосується і ви-падків, коли заробітна плата подружжя неоднакова за розміром. Більше того, чоловік і жінка мають рівні права на майно навіть тоді, коли один з них займався веденням домашнього господар-ства, доглядом дітей або з інших поважних причин не мав само-стійного заробітку (ч.2 ст.22 Кодексу про шлюб і сім'ю).
Важливе практичне значення має з'ясування питання про те, в який же момент виникає спільна сумісна власність на майно, придбане одним з подружжя. Сімейним законодавством такі відносини не врегульовані. Тому у таких випадках слід керува-тися ЦКУ, ст.128 якого передбачено, що право власності у набу-вача майна за договором виникає у момент його передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, з виник-ненням у одного з них права особистої власності за вказаними підставами автоматично виникає право спільної сумісної влас-ності обох.
Що стосується заробітної плати (інших форм оплати праці), то в юридичній літературі з цього приводу висловлювалися різні погляди. На нашу думку, найобгрунтованішою є давно вислов-лена позиція авторів, які вважали, що режим спільності на такі доходи виникає у момент їх отримання уповноваженим дружи-ною. Халфина Р.А. Право личной собственности граждан. - М., 1955. - С.87;
Тархов В.А. Советское семейное право. - Саратов, 1963. - С.48;
Власова А.Г. Имущественньїе отношения супругов. - М., 1963. - С.11.
Така позиція певною мірою узгоджувалася з судовою прак-тикою. Так, судова колегія у цивільних справах Верховного Суду УРСР у своїй ухвалі від 17 грудня 1975 р. вказала, що заробітна плата, премія, компенсація за невикористану відпустку, нарахо-вані одному з подружжя, які не були одержані і не надійшли у бюджет сім'ї, є його особистою власністю. Таким чином, відпо-відно до судової практики спільна власність не може виникнути раніше одержання подружжям трудових доходів.
Сімейне законодавство не встановлює спеціального переліку майна, яке може бути спільною власністю подружжя. І у цьому, безумовно, немає потреби, оскільки подружжя, як і всі інші гро-мадяни, є суб'єктами цивільних правовідносин. Отже, вони вправі мати у спільній власності все майно, яке взагалі може становити об'єкти власності окремих громадян, визначені законом. Зокре-ма, у спільній власності подружжя можуть бути грошові суми, паєнагромадження у житлових, житлово-будівельних, дачних, гаражних та інших кооперативах, жилий будинок, квартира, ав-томобіль, страхові суми за договором особистого страхування і належні подружжю грошові суми і майно за іншими зобов'я-зальними правовідносинами, Постанова Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникають в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім 'ю України» від 15 червня 1973 р. (з наступними змінами).
а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
У ряді випадків певне майно підлягає спеціальному оформ-ленню або реєстрації (жилий будинок, автомобіль, вклади у кре-дитних установах тощо), що здійснюється за існуючими прави-лами на ім'я одного з подружжя. Незважаючи на це, обсяг прав на таке майно у другого з них не зменшується.
Окремо законодавець виділяє серед спільного майна речі про-фесійних занять подружжя (музичні інструменти, лікарське об-ладнання, комп'ютер тощо). Вони також є сумісною власністю подружжя, але при поділі майна суд може взяти цю обставину до уваги, залишивши їх тому, хто використовує їх у своїй діяль-ності, а другому — присудити відповідну грошову компенсацію (ст.26 Кодексу про шлюб і сім'ю). Не виключаються з числа об'єктів сумісної власності подружжя також виграші по грошо-во-речових лотереях, облігаціях державної позики тощо. Анало-гічно повинно розв'язуватися питання про авторську винагоро-ду, авторський гонорар, право на отримання яких виникло у період шлюбу, оскільки вони є різновидом трудових доходів.
У законодавстві передбачено випадки, коли дошлюбне або інше особисте майно одного з подружжя може стати їхньою спільною сумісною власністю. Такі наслідки настають за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особисте майно одного з подружжя у період шлюбу істотно збільшилося у цінності внаслідок трудо-вих чи грошових витрат другого з подружжя або їх обох (ст.25 Кодексу про шлюб і сім'ю). Проте одного лише факту прове-дення подружжям, наприклад, капітального чи іншого ремонту жилого будинку, придбаного до шлюбу, ще недостатньо для ви-знання його їх спільною власністю. Обов'язково необхідно вста-новити, що таке майно істотно збільшилося у цінності.
Крім спільного майна подружжя можуть мати особисте майно, що належить кожному з них окремо. У законодавстві воно ви-значається як роздільне. Так, роздільною власністю подружжя є майно, яке належало кожному з них до одруження, а також от-римане під час шлюбу в дар або у порядку спадкування (ст.24 Кодексу про шлюб і сім'ю). До роздільного майна подружжя належать також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), незалежно від