про підприємництво. Щодо правового режиму майнових відносин членів підсобного госпо-дарства, то на наш погляд, визначальною може бути норма ст.17 (п.1) Закону «Про власність», за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власніс-тю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У нині діючому цивільному законодавстві відсутні спеціальні пра-вові норми, які б регулювали майнові відносини в особистих підсобних господарствах. Тому при виникненні майнових спорів між членами такого господарства необхідно застосовувати за-гальні цивільно-правові норми про спільну власність (часткову і сумісну) та норми сімейного законодавства про майнові відно-сини подружжя та інших членів сім'ї. Відповідно ж до ст. 1 Зако-ну «Про селянське (фермерське) господарство» цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуаль-ним і колективним садівництвом та городництвом.
Чинне законодавство не містить також переліку видів діяль-ності, якими можуть займатися члени особистих підсобних гос-подарств. Однак у ряді випадків це можливо лише за наявності відповідної земельної ділянки. Земельним кодексом України передбачено право громадян України на одержання земельних ділянок у власність чи користування, зокрема, для ведення осо-бистого підсобного господарства, садівництва, традиційних на-родних промислів (ст.6, 7, 58). В принципі ведення особистого підсобного господарства можливе і без надання для цього спеці-альної земельної ділянки (заняття художніми промислами, тех-нічним моделюванням, пошиттям одягу тощо).
Водночас варто пам'ятати, що кожен з членів фермерського чи особистого підсобного господарства може мати і своє осо-бисте майно, майно споживчого призначення або інше, не по-в'язане з веденням такого господарювання, яке не підпорядко-ване правовому режиму спільності.
Питання про вихід із селянського (фермерського) господарства регулюються ЦКУ.
У разі виходу одного або кількох членів селянського (фермерського) господарства з його складу (крім випадків, передбачених п. 3 цієї статті) земельна ділянка та засоби виробництва поділу не підлягають.
Той, хто вийшов із господарства, має право на одержання грошової компенсації, відповідної його частці у праві спільної власності на це майно, яка могла б бути йому виділена при поділі.
Право одержання частки в натуральній формі, включаючи поділ земельної ділянки та засобів виробництва, мають ті члени селянського (фермерського) господарства, що виходять із нього з метою створення нового селянського (фермерського) господарства. При цьому виділення частки в натуральній формі для нового селянського (фермерського) господарства здійснюється таким чином, щоб не позбавити перше селянське (фермерське) господарство необхідних для його нормального функціонування виробничих фондів.
Порядок виплати компенсації встановлюється взаємною домовленістю усіх членів селянського (фермерського) господарства, а при недосягненні такої домовленості спір вирішується в судовому порядку. Проект цивільного кодексу України (ст. 368) від 8.06.2000.
Припинення права власності селянського (фермерського) господарства.
Спільна сумісна власність селянського (фермерського) господарства припиняється поділом господарства на два чи більше, а також виходом із нього всіх його членів.
У разі припинення селянського (фермерського) господарства у зв’язку з виходом із нього всіх його членів або за іншими підставами, передбаченими законом, його майно, що залишилося після сплати податків та інших платежів, належить членам колишнього господарства за правом спільної сумісної власності і може підлягати поділу між ними відповідно до правил ЦКУ.
Правовий режим земельної ділянки у цих випадках визначається за правилами, встановленими законодавчими актами про землю. Проект цивільного кодексу України (ст. 369) від 8.06.2000.
3. Особливості права спільної власності на житловий будинок (квартиру).
Одним з найпоширеніших об'єктів права спільної часткової влас-ності громадян (сьогодні — також права сумісної власності) є житловий будинок. Право спільної часткової власності на нього може виникнути внаслідок укладення договорів купівлі-прода-жу або дарування, отримання кількома особами будинку у по-рядку спадкування, а також спільної забудови. Відповідно до законодавства громадянину в установленому порядку надається земельна ділянка для індивідуального житлового будівництва. Проте нерідко забудовнику надають різноманітну допомогу інші особи (члени сім'ї, родичі, інші близькі особи). У законодавстві до сьогоднішнього дня чітко не визначено правові наслідки такої допомоги. Тому судові органи при розгляді справ даної категорії керувалися відповідними постановами Пленуму Верховного Суду СРСР, Пленуму Верховного Суду УРСР.
Так, ще у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 31 липня 1962 р. «Про судову практику в справах про право осо-бистої власності на жилі будівлі» вказувалося, що за загальним правилом участь окремих осіб своєю працею і коштами у будів-ництві жилого будинку на ділянці, відведеній забудовнику, не може бути підставою для визнання за ними права спільної влас-ності на жилий будинок. Такі особи лише вправі були претенду-вати на відшкодування забудовником понесених ними витрат у загальноцивільному порядку. Разом з тим Пленум зазначив, що за фактичним співзабудовником можуть бути визнані права співвласника, якщо буде встановлено наявність домовленості між забудовником і фактичним співзабудовником про будівництво будинку з метою створення спільної власності і буде дано згоду виконкому місцевої Ради народних депутатів на зміну договору про надання земельної ділянки.
Пізніше позиція Верховного Суду СРСР з цього питання дещо змінилася. В постанові Пленуму від 31 липня 1981 р. «Про судо-ву практику по розгляду спорів, пов'язаних з правом особистої власності на жилий будинок» збережено лише одну умову для можливого визнання судом права спільної власності за фактич-ним співзабудовником. Для цього повинно бути встановлено, що між офіційним забудовником і фактичним співзабудовни-ком мала місце домовленість про створення спільної власності на жилий будинок, і саме з цією метою останній вкладав свою працю і кошти у забудову.
Разом з тим при вирішенні такого спору суд відповідно до цивільно-процесуального