законодавства повинен був притягну-ти до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виконком місцевої Ради народних де-путатів, колгосп, радгосп, інше сільськогосподарське підприєм-ство, які виділяли .для будівництва будинку земельну ділянку, для з'ясування їхнього ставлення до пред'явлених вимог. При цьому думка таких третіх осіб щодо поданого позову враховува-лася судом у сукупності з іншими матеріалами. Отже, якщо ра-ніше суд був зобов'язаний відмовити у визнанні за фактичним співзабудовником права спільної власності на частину будинку при запереченні виконкому на зміну договору про надання зе-мельної ділянки, то за постановою Пленуму від 31 липня 1981 р. рішення суду могло бути альтернативним.
Деякі з наведених положень судової практики радянського періоду знайшли своє підтвердження також у наведеній вище постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. (з наступними змінами). Водночас в ній містяться нові рішення і роз'яснення щодо висвітлюваних правовідносин. В постанові Пленуму ВС України зазначається, що участь інших осіб у бу-дівництві жилого будинку, здійснюваного забудовником, не ство-рює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли це не передбачено законом. Згідно з статтями 16 і 17 Зако-ну України «Про власність» таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям в період шлюбу (тут виникає спільна сумісна власність), або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї (у такому випадку будинок стає їх спільною суміс-ною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою уго-дою між ними). Інші особи, які брали участь у будівництві жи-лого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимага-ти не визнання права власності на будинок (його частину), а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю), якщо до-помогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. В принципі, сьогодні аналогічні ситуації можуть мати місце і за участю юридичних осіб.
Виникає запитання, в якій формі повинні укладатися угоди про створення спільної власності шляхом сприяння у забудові. Такі угоди, по суті, є договорами про сумісну діяльність, перед-бачену ст.430 ЦК. Оскільки для договорів про сумісну діяльність законодавство не встановлює особливої форми укладення, то тут повинні застосовуватися загальні правила про форму угод (усна або письмова). Однак, як правило, громадяни не уклада-ють письмово угоди про спільне будівництво навіть тоді, коли це за законом необхідно. У таких випадках фактичний співзабудовник повинен подати докази про наявність угоди про ство-рення спільної власності на забудову, а також про розмір допо-моги основному забудовнику.
Здійснюючи право спільної часткової власності на жилий бу-динок, співвласники вправі укладати угоди про розподіл корис-тування реальними частинами жилого будинку. При цьому вони повинні додержувати правил ч.2 ст.113 ЦК про те, що заборо-няється такий порядок користування жилим будинком, за якого учаснику спільної часткової власності виділяються у користу-вання тільки непридатні для проживання або підсобні приміщен-ня (підвал, коридор, комора тощо). Розмір виділених у користу-вання приміщень, як правило, повинен відповідати розміру час-ток у праві спільної власності громадян. При неможливості до-сягнення такої відповідності (наприклад, внаслідок архітектур-но-будівельних особливостей жилого будинку) можливі розбіж-ності між частками у праві спільної власності і розмірами конкретних приміщень за наявності згоди співвласників. При відсут-ності такої згоди спір вирішується судом. Якщо перепланування будинку неможливе відповідно до часток у праві власності, суд може винести рішення про виділення одному із співвласників у користування менших за розміром приміщень і присудження йому з інших співвласників грошової компенсації залежно від прове-деного перерозподілу часток у праві спільної власності на жи-лий будинок.
Угоди співвласників про встановлення порядку користування жилим будинком укладаються з додержанням загальних правил цивільного законодавства. Проте, якщо учасники спільної част-кової власності на жилий будинок за угодою між собою встано-вили порядок користування відособленими приміщеннями бу-динку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного, і таку угоду нотаріально посвідчено і зареєстровано у виконавчо-му комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона є обов'яз-ковою і для особи, яка придбає частку у спільній власності на цей будинок (ст. 118 ЦК). Для здійснення можливих будівельних змін необхідне отримання дозволу виконкому місцевої Ради на-родних депутатів.
Значні труднощі виникають при вирішенні спорів про виді-лення часток у жилому будинку. Відповідно до п.6 Постанови Пленуму ВС України від 4 жовтня 1991 р. (з наступними зміна-ми) при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого бу-динку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це допустиме, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру) або є технічна можливість переобладнати приміщен-ня в ізольовані квартири.
Якщо ж виділ частки будинку в натурі неможливий, суд може на підставі відповідного позову встановити порядок користування приміщеннями будинку. Це можливе також стосовно учасників спільної сумісної власності. При неможливості виділення частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Враховуючи конкретні обставини, суд може і за відсутності згоди співвласника, що виділяється, зобов'язати решту співвласників спла-тити йому відповідну грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням мотивів (незначний розмір частки не дає можливості здійснити виділ в натурі, власник у даному будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею та ін.). Зазначе-ною Постановою дані й інші роз'яснення щодо здійснення права спільної власності на жилий будинок.
Громадянам можуть належати на праві власності, в тому числі спільної, квартири в багатоквартирних будинках, набуті в по-рядку