Примусове обмеження цивільної правоздатності до-пустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов'язковим переліком випадків і встановленням по-рядку такого обмеження (ст. 12 ЦК України). Ця норма носить бланкетний (відсильний) характер, але не містить переліку правових актів, на підставі яких можна було б обмежити громадянина в цивільній правоздатності. Пев-но, саме це призвело до того, що в літературі панує дум-ка, згідно з якою обмеження цивільної правоздатності можливе лише на підставі КК України шляхом застосу-вання деяких видів покарань. Наприклад, вважається, що передбачене ст. 23 КК України позбавлення грома-дянина права займати окремі посади або займатися пев-ною діяльністю є обмеженням його цивільної правоздат-ності, інші ж види основних покарань, передбачені тією ж статтею, цивільних прав нібито і не обмежують.

На нашу думку, таке розуміння природи обмеження правоздатності громадян не відповідає ст. 12 ЦК Украї-ни і призначенню інституту обмеження цивільної право-здатності взагалі.

Примусовим обмеженням цивільної правоздатності слід вважати обмеження, яке:

- здійснюється у випадках, передбачених законом (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення во-лі, позбавлення права займати окремі посади або займа-тися певною діяльністю, адміністративний нагляд, по-збавлення права управляти транспортним засобом то-що);

- застосовується компетентним органом (судом, начальником органу внутрішніх справ), органами охо-рони здоров'я (здійснення спеціальних заходів профі-лактики та лікування соціальне небезпечних захворю-вань);

- є реакцією на протиправну поведінку громадянина, або є заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворю-вання, СНІД, лепра, хронічні алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання 2);

- не перевершує строків, передбачених законом, або необхідних для лікування (позбавлення волі не може пе-ревершувати 20 років);

- виконується під контролем спеціальних державних органів.

У цьому зв'язку виникає запитання: чи можна вважа-ти вирок суду про застосування виняткової міри пока-рання - смертної кари - рішенням суду про припинення (позбавлення) цивільної правоздатності? Справа в тому, що в цивілістичній літературі не звертається увага на цю міру покарання і не дається її оцінка стосовно цивільної правоздатності.

Укладачі «Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України» вважають, що смертна кара не входить в систему кримінальних покарань і не є ак-том відплати за вчинений злочин. Вона переслідує мету загального та спеціального попередження інших злочи-нів 3, Не аналізуючи цього твердження, підкреслимо, що смертна кара - найтяжча міра покарання. На підставі вироку суду припиняється життя людини, а з ним - і її правоздатність.

Через це в країнах, в яких смертна кара передбачена законодавством, визнається примусове припинення пра-воздатності.

Інша справа, що не можна позбавити цивільної пра-воздатності, не застосовуючи смертної кари. Законодавс-тво України не знає такої міри покарання, як позбав-лення прав, або застосування громадянської (політичної) смерті, яка передбачала б припинення всіх цивільних прав. І саме в цьому значенні можна стверджувати, що в Україні ніхто не може бути позбавлений правоздат-ності .

Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність - це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фак-тично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Напри-клад, кожний громадянин має право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне су-б'єктивне право авторства лише після того, як він ство-рить такий твір, втілить його в якусь форму.

Цивільна дієздатність. На відміну від правоздатності, яка гарантує громадянинові можливість мати цивільні права і обов'язки незалежно від його волі, цивільна діє-здатність пов'язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов'язків розуміють не лише набуття цивіль-них прав і створення обов'язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покла-дені цивільні обов'язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень. Здатність здійсню-вати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в мі-ру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я гро-мадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність по-ведінки самої особи. За рішенням суду громадянин може бути обмеженим у дієздатності. В зв'язку з цим розріз-няють дієздатність повну і неповну.

Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважатися громадяни, які досягай повноліття - вісімнад-цятирічного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення повноліття, громадянин, який скористав-ся таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (одруження).

Новий ЦК Російської Федерації (ст. 27) передбачив таке поняття, як емансипація: неповнолітній, який досяг шістнадцяти років, може бути оголошений повністю діє-здатним, якщо він працює за трудовим договором, у то-му числі й за контрактом, або за згодою батьків (усино-вителів) чи піклувальників займається підприємницькою діяльністю.

Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним у таких випадках проводиться за рішенням органів опіки та піклування за згодою батьків або осіб, які їх заміню-ють. Без такої згоди спір вирішується судом.

Як бачимо, дієздатність у повному обсязі настає по до-сягненні громадянином повноліття, а у певних випадках, передбачених законом, вона може наступити й раніше.

Неповною дієздатністю володіють неповнолітні гро-мадяни віком від 15 до 18 років. Вони можуть укладати угоди за