Дієздатність обмежується також у випадках засу-дження громадянина до позбавлення волі. Під час від-буття покарання засуджений не може самостійно уклада-ти угоди, які потребують його особистої участі. Він не може бути учасником договору підряду та деяких інших договорів.

Визнання громадянина недієздатним передусім по-в'язане з його здоров'ям. При цьому закон враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості грома-дянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними. До таких захворювань закон відносить душевну хворобу і недоумство. Внаслідок цих хвороб громадянин може поставити себе в тяжке матеріальне становище шляхом участі в укладанні угод. Реєстрація шлюбу з таким гро-мадянином може призвести до непередбачуваних наслід-ків. Можуть виникнути й інші ускладнення від участі душевно хворих в цивільно-правових відносинах.

Визнання громадянина недієздатним можливе лише на підставі рішення суду.

Громадянин, визнаний недієздатним, не має права укладати будь-які угоди. Від його імені угоди укладає його опікун.

Слід звернути увагу також на те, що чинне законо-давство України не враховує специфіки перебігу душев-ної хвороби. Адже відомі випадки, коли душевно хворий У певні періоди може розуміти наслідки своїх дій, стави-тися до них так, як це притаманно здоровій людині. В такі періоди він міг би укласти заповіт, інші угоди, але законом це ігнорується. Такі хворі або зовсім не визнаю-ться недієздатними, або суд не враховує такого їх стану.

Громадянин вважається недієздатним з часу набран-ня чинності рішенням суду про визнання його недієздат-ним.

Разом з тим Пленум Верховного суду УРСР в поста-нові від 20 березня 1972 р. «Про судову практику в спра-вах про визнання громадянина обмежено дієздатним і недієздатним» передбачив виключення з цього положен-ня. У випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд, на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судо-во-психіатричної експертизи та інших даних щодо пси-хічного стану громадянина, може зазначити у рішенні -з якого часу громадянин є недієздатним.

У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суп поновлює його в дієздатності.

Місце проживання. Визнання громадянина безвісно від-сутнім або оголошення його померлим. Місцем проживан-ня закон визнає те місце, де громадянин постійно або переважно проживає (ст. 17 ЦК України).

При виборі місця проживання виявляється воля діє-здатної особи, але при цьому слід мати на увазі, що за-конодавство України визнає за громадянином лише одне місце проживання. Держава не визначає місця прожи-вання громадянина, він сам його обирає. Як виняток з цього правила є вказівка закону про те, що місцем про-живання неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти ро-ків, або громадян, які перебувають під опікою, визнаєть-ся місце проживання їх батьків або опікунів (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Громадянин, засуджений до позбавлення волі, також не може самостійно обирати місце прожи-вання.

Точне визначення місця проживання має велике зна-чення для стійкості цивільних правовідносин, для нале-жного захисту цивільних прав.

З місцем проживання закон пов'язує місце виконан-ня зобов'язань. Так, згідно ст. 167 ЦК України, якщо місце виконання зобов'язань не визначене, виконання повинно бути проведено:

1) по зобов'язанню передачі будівлі - за місцем зна-ходження будівлі;

2) по грошових зобов'язаннях (крім грошових зо-бов'язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор під час виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, - то в новому місці прожи-вання кредитора з віднесенням на рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця;

3) по всіх інших зобов'язаннях - за місцем прожи-вання боржника, а якщо боржник є юридичною осо-бою - за місцем її знаходження.

За місцем проживання спадкодавця, як правило, від-кривається спадщина (ст. 526 ЦК України).

Неабиякого значення набуває місце проживання для визначення підсудності по спорах з цивільного права. Підсудність цивільних справ за загальним правилом ви-значається за місцем проживання відповідача. Справи, що виникають у зв'язку із стягненням аліментів, від-шкодуванням шкоди, заподіяної смертю або тілесними ушкодженнями, та деякі інші справи можуть розглядати-ся за місцем проживання позивача.

Як бачимо, з місцем проживання закон зв'язує ви-никнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть тим чи іншим чином впливати на майновий та інший стан громадян.

Слід також звернути увагу на те, що трапляються ви-падки, коли громадянин тривалий час відсутній у місці постійного проживання, не повідомляє про своє місце знаходження, а заходи по встановленню його місця зна-ходження не дають позитивних наслідків.

Виникає невизначеність у правовідносинах за участю відсутнього. Якщо ця невизначеність тягне за собою юридичне значимі наслідки, то зацікавлена особа може захистити свої права за допомогою двох цивільно-пра-вових інститутів: «Визнання громадянина безвісно відсу-тнім* і «Оголошення громадянина померлим».

Визнання громадянина безвісно відсутнім може мати місце при встановленні таких умов:

а) громадянин протягом року відсутній за місцем постійного проживання;

б) про місцезнаходження громадянина протягом цьо-го ж строку зацікавленим особам нічого не відомо;

в) вжиті заходи для встановлення місця перебування громадянина не дали результатів;

г) питання, заради яких заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім, є юридичне важли-вими і не можуть бути вирішені без такого визнання.

Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком безвісної відсутності вва-жається перше число місяця, що йде за тим, у якому бу-ли одержані останні відомості. Коли ж неможливо вста-новити місяця, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з першого січня наступного року.

Визнання