Повноваження — це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв-ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни-ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви-явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, вико-нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан-ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві-домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по-трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо-рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре-ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на-дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви-ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос-подарства, оскільки інтереси такого господарства пред-ставляє голова господарства (п. З ст, 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату-том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста-вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста-вництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло ЇЇ повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак-тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства'5 тощо). До призначення представника той, кого представ-ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста-тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на-чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором — це таке представниц-тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на-даних йому повноважень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк-лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук-раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред-ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц-тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред-ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни-ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві-льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред-ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають-під опікою або піклу-ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при-сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч-ного утримання тощо.