Реферат на тему:

Форми і види цивільно-правової відповідальності

Форми цивільно-правової відповідальності. Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму ви-раження додаткових обтяжень, що покладаються на пра-вопорушника.

Відповідальність може наступити у формах: відшкоду-вання збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, кон-фіскації майна і т.п. Найбільш поширеною формою є відшкодування збитків. Обов'язок боржника відшкодува-ти збитки має загальний характер і є чинним в усіх ви-падках, якщо законом або договором Не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено зако-ном чи угодою. Форму цивільно-правової відповідально-сті у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші форми — спеціальними формами.

Види цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність поділяється на види. В основу такого поділу можуть бути покладені різні критерії. За-лежно від підстав виникнення розрізняють договірну та позадоговірну відповідальність.

Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не пере-дає речі, не виконує роботи або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбаче-них законом або договором, — сплатити і неустойку. При цьому у більшості випадків вважається, що попере-днє зобов'язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання.

На протилежність договірній позадоговірна відпові-дальність наступає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Позадоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпшим.

Юридичне значення розмежування договірної і поза-договірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір позадоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відпові-дальності визначаються як законом, так і договором. При укладені договору сторони можуть передбачити від-повідальність за такі правопорушення, за які чинне за-конодавство не передбачає будь-якої відповідальності.

162

Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівнянь із встановленим законом.

На практиці може виникнути конкуренція між дого-вірною і позадоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності треба застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, договір-ний чи позадоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договір-ною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної із сторін більш повну охорону її прав і не посла-блює встановленої законом відповідальності.

Залежно від характеру розподілу відповідальності де-кількох осіб розрізняють дольову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частиш, яка випадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загаль-ного права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіар-ної відповідальності. Частки, що випадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо зако-нодавством або договором не встановлено інший їх розмір.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частиш боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, пе-редбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.

Субсидіарна відповідальність (її ще називають додат-ковою відповідальністю) застосовується тоді, коли у зо-бов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий — додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звер-нутись з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного бор-жника. І лише у разі неспроможності останнім відшко-

«* 163

дувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну непо-внолітнім віком від 15 до 18 років. Загальне правило пе-редбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини.

За розміром відповідальність буває повною і обмеже-ною. Загальне правило передбачає настання відповідаль-ності в повному розмірі. Воно поширюється як на дого-вірну, так і на позадоговірну відповідальність. Але у ви-падках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом ін-ших обставин (майнового стану суб'єктів відповідально-сті і т.п.).

За окремі види правопорушень встановлено особли-вості відповідальності. Так, деякими особливостями ха-рактеризується цивільно-правова відповідальність за не-виконання грошових зобов'язань. Ця відповідальність настає у вигляді сплати процентів за грошову суму, якою боржник користувався. Це правило надзвичайно важли-ве в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників циві-льного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кре-дитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого побутування взаємних неплатежів. Прийнятий 22 листопада 1996 р. Закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо-бов'язань" має сприяти вирішенню цієї проблеми. Згід-но з названим законом, у разі затримки зарахування

164

грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачу-ють на користь одержувачів грошових коштів пеню, яка обчислюється у відсотках від суми простроченого плате-жу і може досягати подвійної облікової ставки Націо-нального банку України, що діяла у період, за який